Рене Генон - Криза сучасного світу, Рене Генон

він зберігається у повному обсязі, стають дедалі закритішими та важкодоступнішими; і таке узагальнення безладдя чітко відповідає тому, що повинно статись у завершальній фазі калі-юґи.

Проголосімо це якомога чіткіше: оскільки сучасний дух є абсолютно західним, так само і всіх, хто перебуває під його впливом, навіть якщо самі вони завдячують своїм походженням Сходу, необхідно розглядати як ментально західних, тому що всяка східна ідея залишається для них чужою, а незнання традиційних доктрин може бути єдиним виправданням їхньої ворожості. Що може видатися дивним та навіть суперечливим, так це те, що ті самі люди, які всіма засобами підтримують вестернізацію в інтелектуальній сфері — точніше, у сфері, протилежній істинній інтелектуальності — іноді виступають як противники Заходу у сфері політичній; втім, тут нема чому дивуватися. Саме ці люди націлені на підйом всіляких «націоналізмів» на Сході, а увесь «націоналізм» є обов’язково протилежним традиційному духу[171]; якщо вони і хочуть протистояти іноземному засиллю, то саме за методами Заходу, які західні народи використовують у своїх міжусобицях; можливо, в цьому причина їх існування. Насправді, якщо використання таких методів уже неможливо уникнути, їх реалізація може бути лише справою рук елементів, що втратили всякий зв’язок із традицією; та може статись і так, що ці елементи використовуються лише тимчасово, аби потім бути усуненими разом із самими представниками Заходу. Крім того, досить логічним видається поворот ідей Заходу проти нього ж самого, оскільки вони можуть бути лише чинниками розділення та розорення; саме вони так чи інакше стануть причинами загибелі сучасної цивілізації; і не важливо, як саме це відбудеться — чи внаслідок розбрату між західними народами, чвар між націями та класами, чи, як стверджують деякі, через атаки «вестернізованого» Сходу, або ж причиною стане катаклізм, викликаний «науковим прогресом»; у будь-якому разі перед західним світом не стоять небезпеки, що не були би породжені ним самим.

Єдине питання, яке виникає тут, полягає в такому: чи судиться Сходу, в контексті сучасного духу, пережити лише тимчасову та поверхову кризу, чи Захід потягне за собою все людство у своєму падінні? Складно дати відповідь, що спиралася би на безумовні факти: два протилежні духи існують сьогодні на Сході, і духовна сила, властива традиції та неправильно зрозуміла її противниками, може взяти верх над силою матеріальною, коли та відіграє свою роль, та змусити її зникнути, як світло розсіює темряву; ми навіть скажемо, що духовна сила обов’язково переможе, однак, може статися так, що перед цим настане період цілковитої темряви. Традиційний дух не може загинути, тому що він вищий від смерті та мінливості; однак він може повністю покинути зовнішній світ, і це буде справжнім «кінцем світу». З усього вищесказаного слідує, що реалізація цієї можливості в недалекому майбутньому не така вже неймовірна; в безладі, який нині, вийшовши із Заходу, заполоняє Схід, ми можемо побачити той «початок кінця», провісник моменту, коли, відповідно до індуїстської традиції, вся сакральна доктрина закриється в мушлі, що дасть змогу залишитись їй незайманою до зорі нового світу.

Та облишмо передбачення і погляньмо на поточні події: безсумнівно, Захід вторгається всюди; на початку він концентрував свої зусилля виключно на матеріальній сфері, яку він здобув у жорстоких завоюваннях або торгівлею чи захопленням ресурсів народів; але сьогодні він рушив далі. Люди Заходу, яких повсякчас живила потреба у прозелітизмі, такому характерному для них, зуміли нав’язати іншим свій антитрадиційний та матеріалістичний дух; тож тоді як перша форма вторгнення фактично сягає лише тілесного, то друга отруює розум та вбиває духовність; перше вторгнення підготувало ґрунт для другого, уможлививши його, так що тільки за посередництва грубої сили Захід зумів нав’язати себе всюди, і не могло бути інакше, адже виключно в цій сфері міститься єдина реальна вищість його цивілізації, що здається нижчою під будь-яким іншим кутом зору. Вторгнення Заходу — це вторгнення матеріалізму в усіх його формах, і воно не може бути інакшим; усі його лицемірні личини, всі «моралістичні» відмовки, всі «гуманістичні» декламації, як і хитрощі пропаганди, котра знає, як приховати свої руйнівні наміри, — всі вони нездатні вдіяти бодай щось проти цієї істини, заперечувати яку можуть лише наївні та безпосередньо зацікавлені в успіху цієї воістину «сатанинської» справи люди[172].

Дивовижно, але саме в тому моменті, в якому ми можемо спостерігати повсюдне вторгнення Заходу, деякі люди намагаються вбачати страхітливу небезпеку, що полягає у вдаваному проникненні східних ідей на той-таки Захід; як слід тлумачити це нове непорозуміння? Незважаючи на наш намір обмежитися тільки міркуваннями загального порядку, ми не можемо не сказати тут декілька слів про працю «Захист Заходу» (Défense de l’Occident), нещодавно опубліковану мсьє Анрі Массісом[173], яка є одним з найпоказовіших проявів такої духовної ситуації. Ця книжка повна плутанини і навіть відвертих протиріч, і вона вчергове свідчить, якою мірою ті, хто волів би протистояти сучасному хаосу, не здатні робити це справді дієво, оскільки й самі вони не зовсім ясно розуміють, проти чого збираються боротися. Автор подекуди навмисно підкреслює, що в його наміри не входять нападки на істинний Схід: та якби він дійсно піддав критиці «псевдосхідні» фантазії, тобто ті суто західні теорії, що поширюються під оманливими вивісками та які є лише одним із продуктів сучасного дисбалансу, тоді він заслуговував би тільки на наше схвалення, особливо з огляду на той факт, що ми самі задовго до нього вказали на реальну небезпечність та інтелектуальну беззмістовність таких речей. Однак, на жаль, він не зупиняється на цьому та вважає за необхідне приписати Сходу концепції, що є ледве кращими за ці; в цьому він спирається на цитати, почерпнуті з деяких більш чи менш «офіційних» сходознавців[174], у яких східні доктрини, як це зазвичай і буває, викривляються до карикатурності; що би він сказав, якби хтось скористався схожою процедурою щодо християнства та намагався судити його на підставі праць академічних «гіперкритиків»? Та саме цим він займається стосовно доктрин Індії та Китаю, ще й, на додачу, погіршуючи справу тим, що західні дослідники, свідоцтва яких він приводить, не володіють безпосереднім знанням цих доктрин, тоді як ті їхні колеги, котрі займаються християнством, повинні хоча би деякою мірою знатися на ньому, навіть якщо їхня ворожість до всього релігійного стає на заваді істинного пізнання. До того ж з цього приводу необхідно зазначити, що часом ми стикалися з труднощами у справі переконання представників Сходу в тому, що дослідження того чи того сходознавця є лише результатом його цілковитої некомпетентності, а не свідомого і навмисного умислу — настільки сильно відчувається та