Тетяна Гуркало - Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало

розділ 10

Про підсвідомість і дар. І про вплив одного на інше

 

Від долі не втечеш

(Народна мудрість)

 

— Схоже вони кругами літають, — сказав Луї, впізнавши дерево, з якого звисала чи ганчірка, яка незрозуміло як сюди потрапила, чи така павутина.

Переслідували літаючий транспорт вони вже довго, але поки що його навіть не чули, не кажучи вже про «побачити».

— Або це сандалії літають колами, давним-давно втративши слід, — додав Луї і сандалії мстиво пролетіли впритул до чергового дерева, змусивши Міррет тихенько пискнути. — Або ... — продовжив будувати теорії Луї і саме в цей момент побачив невловимий транспорт.

Щось, схоже на роздуту вшир машину, безшумно ковзало над болотом. Підлетівши ближче Луї помітив лижі під днищем і шанобливо свиснув, оцінивши політ інженерної думки.

— Наздоганяємо, — зраділа Міррет і сандалії, сприйнявши це як наказ, рвонули вперед.

Незабаром вони наздогнали машину на лижах, а потім полетіли врівень. Якоїсь реакції на це не було. Мабуть пасажири машини щодня бачать дівчину і хлопця, що мчаться над болотом, зусиллями крилатих сандаль.

— Хм, — сказав Луї і постукав по даху машини кулаком.

Двері на ходу відчинилися і звідти визирнув здоровенний вовк. Побачивши парочку він лагідно посміхнувся.

Луї теж усміхнувся, начебто навіть доброзичливо.

— Дядечку, підвезіть нас, — попросив тоном сироти, що загубилася.

— Знову? — гірко запитав хтось у машині і назовні виглянув ельф, якому для цього довелося мало не лягти на вовка. — Доче, це інші! — радісно заволав він і зник у машині.

Замість ельфа відразу з'явилася ельфійка. Здивовано подивилась на сандалі. Потім на Мірет і лише потім на усміхненого некроманта. Гучно хмикнула і веліла:

— Заходьте.

— Нічому її життя не вчить, — сказали жіночим голосом у машині.

Сандалії швидко занесли пасажирів у машину, а потім почалися проблеми. Стеля дивовижного транспорту все-таки не була розрахована на те, що під ним тривалий час стоятимуть. А сидячи роз'єднатися не виходило. Мабуть парашутистська збруя не була розрахована на те, що в ній сидітимуть. У результаті з проблемою впорався заморений ельф. Він спритно розстебнув пряжки і навіть допоміг стягнути ремінці з плечей.

— Познайомимося? — проворкувала ельфійка, дивлячись на Луї, котрий нарешті сів.

Некромант саме міркував про те, чи буде ввічливим прямо зараз почати перевзутися в кросівки. Сандалії схоже втомилися і при першій же нагоді опустили крила, як намоклі курки. Запитанню Луї в першу мить здивувався і подивився на ельфійку як на допитливу дитину, що смикає за штанину — старанно приховуючи роздратування і зображуючи добродушність.

Міррет обдарувала красуню відверто ворожим поглядом.

А вовк тихенько загарчав.

— Молодь, — розчулено сказала жаба і некромант перевів погляд на неї.

— А де корона? — спитав Луї, зрозумівши, що жаба, що говорить, йому не ввижається.

— Яка корона? — здивувалася жаба.

— Або не зовсім корона, — засумнівався що там за головний убір некромант. — У царівни-жаби щось таке має бути за визначенням.

— Казки це все, — сказала жаба і відвернулася.

Вовк зітхнув усім тілом, потім дістав з повітря сувій і написав:

— Яким вітром?

— Що ми робимо на болоті? — переклав Луї. — Паліїв кукурудзи шукаємо. Хочемо спитати, навіщо вони це зробили.

— А-а-а… — замість вовка озвався ельф, і Луї відразу стало зрозуміло, що відтепер він невисокої думки про розум некроманта в крилатих сандалях.

— Нам світ урятувати треба, — похмуро мовила Міррет. — Точніше, багато світів.

— Від паліїв кукурудзи? — здивувалася ельфійка.

— Інших дивних слідів там не було, — уперто сказала Міррет.

— А сліди привели нас до вас, — сказав Луї і обдарував ельфа таким поглядом, наче саме його підозрював у підпалі.

— Фініст, — написав вовк. — Він дурень, він би що завгодно підпалив.

— Чудово, — зрадів хоч якимсь відомостям Луї. — І куди подівся цей Фініст?

Ельф на Фініста зовсім не був схожим. Вуха у образ не вписувалися.

— Висадили, — мстиво сказала ельфійка.

Подальші розпитування розкрили картину того, що відбувається у всій її непривабливій красі. Вовк, як виявилося, розбирався не лише у пошуках молодильних яблук, а й у пошуках озер із живою та мертвою водою. Тому був твердо впевнений, що до того, як Фініст із супутницею до цих озер дійдуть, переслідувати їх марно. На озерах, як і яблуневих садах, давня магія. Причому така, що саморозвивається. І вміє нудьгувати. Тому ні туди, ні туди просто так не дійдеш. Спочатку доведеться цю магію розважити битвами, погонями, грою в хованки чи ще чимось. Тут як пощастить.

А ще сади з яблуньками та озера з водою знаходилися в одному світі, одному царстві і взагалі по сусідству. І, враховуючи, що зараз туди йдуть дві групи, які побували в одному місці — в болоті — дійдуть вони туди одночасно. Хоч би якою дорогою йшли.

— Зрозуміло, — сказав Луї, відкидаючись на спинку сидіння. — Тоді ми з вами. Все одно навіть якщо розділимося, нікуди ми від вас не подінемося.

Вовк пересмикнув плечима. Ельф сумно зітхнув. А ельфійка обдарувала Луї зацікавленим поглядом, на що Міррет відповіла злим.

***

Біля острівця на який висадили Фініста із супутницею, машина на лижах таки зупинилася. Нікого там уже не було, як і думав Луї. Але розім'яти ноги хотілося навіть водяному. Тому пасажири вийшли назовні і розбрелися по клаптику суші. Одна жаба залишилася на сидінні.

До речі, як виявилось, машина справді ковзала по колу, практично по краю болота. Навіщо вони сюди взагалі вирушили, вовк так і не зізнався. Лише сказав, що так було найпростіше. І тепер доводилося чекати якоїсь грандіозної події, яка задовольнить спрагу розваг давньої магії і болото випустить пригодників. Чому воно випустило Фініста, вовк не знав. Але думав, що йому приготували щось в іншому місці. А розумні люди не йдуть туди, де їм щось готують. Вони місця та пригоди вибирають на власний смак.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍