Інна Земець - Спадок з бонусом, Інна Земець

Глава 10

 

А можна я більше з цієї кімнати виходити не буду? Мені тут зручно, може знову добрий непомітний ельф-домовик їсти носитиме, поки у вбиральню виходити буду. Так може і переживу деякий час у незвичному спокої, а як дуже пощастить, то і всі місяці до оформлення спадку відсиджуся. Без фізичної активності, звісно, скоро наберу зайвої ваги, та вікно в кімнаті велике, як в двері не пролізу – туди випхати зможуть. Вочевидь, Назар моїх потаємних мрій не поділяв, бо вранці вже стукав у двері.

- Яра, я аж тут під дверима чую, як ти мене старанно уникаєш, - грюкав по деревині і мене покинути прихисток переконував. - Виходь, не грайся в хованки – сніданок вже готовий.

- Я не голодна, пізніше поїм, дякую, - скоромовкою пропищала я.

- То просто складеш мені компанію. Не дурій, а іди сюди – після вчорашнього вже нічим мене не шокуєш.

Хто про що. Він про старшого брата, а я про свою останню відповідь. Він же точно про брата? Махнула на своє віддзеркалення рукою, втомившись у пеклі власних спогадів варитися і наважилась. Приречено видихнула і вийшла, шкодуючи, що косметики у валізі не маю – шкіра обличчя рожева, мов на сонечку зайву годину перележала.

- Нарешті! – Назар як мене угледів,  аж драматично руки до неба підняв. – Сідай, вже розкладаю.

Кулінар він відмінний - сніданок був як завжди смачний, та в горло знову не ліз.

- Тобі не подобається? – допитувався уважний господар. - Може що інше скажеш приготувати?

- Ні, все чудово, дуже смачно.

- То чого не їси нормально?

Чого? Бо що не день то свято, то хтось невідомий «ощасливить», то сама себе чимось потішу.

- Глянь на мене, Яра, - відклав виделку, руки на столі склав, моєї уваги чекає. – Будь ласка.

Затемнених окулярів у валізі теж не було, тож нема за чим від Назара сховатись. Підняла погляд, в його нахабні блакитні зі смішинкою очі втупилась.

- Сьогодні все починаємо спочатку, добре? Без таємниць і недомовок, як є.

- Звісно, які вже таємниці.

Дякую, що хоч не усміхався. Запила сором кавою, допомогла йому зі столу прибрати. Все, тепер моя черга по дому крутитись, а то як та принцеска якась поводжусь. Порятуйте, подайте, приміть, піднесіть. Йому і так є чим займатись, хай розслідує, як взяв на себе таку відповідальну та складну місію.

- Ти у справах сьогодні не збираєшся? – спитала Назара з надією.

- Ні, поки нема потреби. А що?

- Просто так.

- Ти в кімнату не тікай, дещо запитати хочу.

Це ніколи не скінчиться, мабуть. Цього разу багато про контракти фірми питав, знала не все, та поділилась чим володіла. Щодо тих фірм, які називав, нічого чула, посередників, про яких згадував - не бачила. За ті часи що у фірмі працювала, точно знаю – ніяких оборудок, принаймні, жодних непевних документів, таких щоб хоч підозру могли у мене викликати. Може раніше бруд якийсь там і був, та вже цього не застала, ніякої подвійної бухгалтерії. Назар багато і про салон мій запитував, схоже, була здогадка, що через них щось прокручувати могли – теж ні, знову не там шукає. Навіть коли ще науку як бізнесом керувати від Марка переймала, жодного папірця не проґавила – всотувала всю інформацію ані слова не пропускаючи. Витягнув Назар з мене все що знала, всі файли в голові перебрала і перед ним виклала: кому де земля належить, про Марка все що згадала розповіла. Про сина його хіба що не було чого сказати – вони не спілкувались майже. Хлопець друге десятиліття вже за кордоном живе, але грошима його батько щедро підтримував, хоч зайвий раз згадувати про нього не любив.

- Тоді знову до тебе повернемось, - підбив підсумок Назар.

Що ще лишилось втаємничиним в моєму житті, що саме дослідити треба? Як виявилось, багато чого. З самого початку почали, нічого не пропустили. Допитав про все на світі, кожну деталь мого життя наче дрібним ситом просіяв, хіба що медичних виписок мами та мого лікаря не попросив. І що своє продала, чи чоловік при розлученні образ не зачаїв.

- Які там образи? У нас і до того давно все не складалось. До ЕКЗ так і не дійшли, і якось вже і не поспішали обоє, а потім і мама захворіла, - доповідала я.

- От ти пішла собі підробітки шукати, а він що зробив?

- Нічого. Він і так втомився від надлишку клопотів і від того, що мені бракувало часу на нього.

- А сам підробіток і не шукав? Гарний чолов’яга.

- Звичайний. Зрештою, нам обом набридло вдавати, що між нами все ще є почуття. Тому просто розлучились і крапка.

- То не з репродуктивною функцією у вас проблеми були, Яра, - з кривим усміхом сказав Назар. - Коли у чоловіка все через сраку виходить, то і діти не вийдуть – лиш втомитесь.

- Ти просто дивовижний діагност! - не втрималась від кпину я.

- Гадаю, і практик непоганий, тож звертайся. Ще з однією проблемою тобі допоможу, якщо хочеш, - підморгнув і засміявся.

Що ж за сімейка така прибацана? Схоже, Ігнат один нормальний там був, двоє інших язика в роті утримати не можуть: з одного сам бруд ллється, другий ніяк не насміється. Та якось потроху за тими балачками сорому позбулась, він жартувати, мабуть, ніколи  не припиняє, та мене вже сильно цим і не дістає. Які до нього претензії можуть бути? Ну, отаке комічне у мене життя, ще й сама не завжди можу язика вчасно припнути. А він завжди такий, ще з першої зустрічі – бісенят пускає і усміхається. Щоправда, хоч зачіска і незмінна, а зарості на обличчі тепер охайні вирощує, симпатично виглядає, а не як той розбійник, що вночі в кабінет пробрався. Під ті розмови разом в ліс прогулялись, потім і пообідали. Я думала вже і не згадає мені нічого з вчорашнього, аж під кінець бесіди раптом прохопився.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍