Макс Дикий - Я знайду тебе, Макс Дикий

19. Макс. Вмієш же ти викручуватись...

— Давайте пройдемо в офіс, — я відмикаю наш офіс і відкриваю двері. — Дівчата вперед. 

Клієнтка несміливо озираючись, заходить досередини, а за нею Аліна. 

— Сідайте, будь ласка, — запрошує вона. — Зробити вам чаю чи кави? 

— Ні, дякую, нічого не треба, — каже дівчина, сідаючи в крісло. 

Я сідаю навпроти неї, за свій стіл. 

— Розкажіть нам, що з вами трапилось.

— Мені написав у месенджер якийсь дивний чоловік, — каже вона замислено.  — Я подумала, що то просто якийсь дурний розіграш…

— Що саме він вам написав? — я уважно дивлюсь на клієнтку. — З якого аккаунту звʼязався? 

— То був аккаунт одного мого знайомого, через те я спершу подумала, що то він пише. Але потім той знайомий сказав, що його акаунт зламали… А писав щось типу, що я йому давно подобаюся і ми скоро обов’язково зустрінемося…

— Схоже на переслідування, — відповідаю я. — А він написав один раз? Чи, може, декілька? 

 — Я йому відповіла, ну, бо думала, що то той знайомий… Написала, що жарт не смішний. А він потім відповів, що ніколи не жартує… щось таке… А далі, коли я сказала власнику акаунту, він попросив показати те листування, я відкрила месенджер, але зовсім нічого не побачила! Всі повідомлення зникли, і я виглядала як якась божевільна… Після того я взагалі заблокувала той акаунт, від гріха подалі. І якийсь час все було спокійно, я вже навіть трохи забула про той випадок. Але мені стала траплятися на вулиці одна і та ж машина… Мені здалося, що хтось спеціально переслідує мене…

Я помітив, що Аліна, яка саме робила каву, мало не впустила чашку. Але швидко взяла себе в руки і тільки усміхнулася клієнтці. Треба буде поговорити з нею про це, але вже коли клієнтка піде. 

— Мені треба, щоб ви вказали той аккаунт, я дам вам форму для заповнення, там будуть уточнюючі питання, — я дістаю з ящиків стола папери і простягаю клієнтці. — А поки будете відповідати, я розкажу вам про можливі варіанти нашої співпраці. 

Вона киває і починає заповнювати анкету.

— Отже, ми можемо супроводжувати вас на відстані, як варант. Ми помітимо, якщо за вами дійсно хтось стежить. Зробимо фото і відео, і цього має бути достатньо, щоб показати поліції і вимагати захисту вже від них. Хоча тут вам можливо доведеться порадитись ще й з адвокатом. Але це тільки якщо у відділку будуть пручатись, — пояснюю я. 

—  Так, я буду дуже вдячна, — говорить дівчина. — Про оплату не турбуйтесь, гроші в мене є…

Я пишу на аркуші суму за день супроводу і бачу, що очі клієнтки злегка округлюються.

— При супроводі ми з Аліною не можемо виконувати ніяку іншу роботу, — пояснюю я. — Тому ціна відповідна. Але по нашому місту ви навряд знайдете щось більш дешеве. 

— Добре, — зітхає вона. — Хай буде на три дні, можливо, за цей час ви щось побачите…

— Хай так і буде, — погоджуюсь я. — Також в принципі коли у вас нема особливих справ, ви можете просто сидіти тут, в нашому офісі. За це ми плату не візьмемо. Так можна буде трохи зекономити на захисті і розтягнути стеження за ту ж саму плату, але тоді ми будемо супроводжувати вас, наприклад, тільки зранку і ввечері.

— Так, я можу посидіти у вас, я працюю віддалено, — каже дівчина, — тому якщо десь тут в куточку зможу розміститися з ноутбуком, то буде найкращий варіант…

— Тоді хай буде так, — погоджуюсь я і дістаю мобільний. — Зараз відправлю вам номер карти, оплатите за пʼять годин супроводу, за сьогоднішній вечір і завтрашній повний день, точніше ранок і вечір. А далі вже буде видно. Заповнили анкету? 

— Так, все готово, — вона простягує бланк мені. 

Я забираю бланк, передивляюсь його і киваю:

— Так, — передивляюсь документ. — тут все добре. Тоді можете сісти в кімнаті перед кабінетом, там є диван. 

— Дякую, — вона бере свою сумку і виходить до приймальні. 

Я ж нарешті дивлюсь на Аліну. 

— Ти щось від мене приховуєш? — запитую її прямо.

— Просто згадала про те повідомлення, з профілю Кіри, — каже вона. — Якийсь дивний збіг, ну це трохи збентежило мене…

— Я там все перевірив, — я зітхаю. — Працював профі, слідів не лишив. Якщо таке саме буде і тут, то можна буде дійсно припустити, що це все не просто так. 

— Ну, можливо, тут вдасться знайти якусь зачіпку, — вона знизує плечима.  — Принаймні, за мною ніяка машина не їздить, тож, може це справді тільки збіг…

— Так, я постійно з тобою, я б помітив стеження. Але певно нам треба ще перевірити твій мобільний, — кажу замислено. 

— Та там нічого більше немає, — вона хитає головою — Ну, раптом щось іще буде підозріле, тоді перевіриш…

Я встаю зі стільця і підходжу до неї, усміхаючись. Коли вже знаходжусь дуже близько, то кладу руки на її талію і шепочу на вухо:

— Думаєш, я хочу твій телефон в якихось своїх особистих цілях?...

Вона червоніє.

— Нічого такого я не думаю…

— Тоді чому твоє обличчя палає? — я облизую нижню губу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍