Олена Гуйда - Подружжя мимоволі, Олена Гуйда

– Ні-ні! Ти не можеш працювати. Потрібно більше думати про свою родину, про новий статус, люба! Я поговорила з Бріанною, вона моя стара знайома. І уявляєш, тобі належить відпустка у зв'язку із заміжжям! Тому прямо зараз ми з тобою вирушимо до кращої модистки імперії, вона шиє вбрання для самої вілієри! Я хотіла зробити тобі сюрприз ще вчора, але ти так і не дочекалася мого приходу!

Останнє вона промовила з деяким докором. Всі дівчата імперії мріяли хоч раз побувати в салоні лієри Меріон, здобути хоч шарфик, хоч накидку, зроблену вмілими руками однієї з найкращих модисток. А що я вчора зробила? Втекла на роботу. Неправильна невістка, одним словом.

Але мені зараз було точно не до обновок. Ось зовсім не до цього. Хотілося поговорити хоч із кимось, хто міг би пролити світло на те, що зі мною сталося. Що мені тепер робити? Як бути?

Потрібно відмовитись під будь-яким приводом. Втім, найпростіший спосіб розповісти все як є. Сказати, що в мене прокинулася дракониця і тепер мені точно не до походів магазинами. Я відкрила рота, щоб висловитися і тут же закрила.

Ренгаль нагрівся і стиснувся.

Та так, що я ледь не охнула, але скривилася. Благо, свекруха зараз давала вказівку Амері, вручаючи якісь пакети та коробки. І тут мене обдало хвилею страху – не мого, моєї дракониці.

Чи це означає, що мені краще тримати язика за зубами? Гаразд. Поки що промовчу.

– Люба моя, то ти готова?! – обернулася свекруха, втупившись у мене немиготливим поглядом.

Я видавила жодного разу не натуральну посмішку. Не можна дратуватися, треба взяти себе до рук! Не варто викликати підозри. Зараз зробимо так, як каже свекруха. Сукні, так сукні. Принаймні, можливо, мені вдасться хоч щось розпитати в лієри Хеймар про дракониць і те, що вона пам'ятає про розслідування чоловіка.

– Звичайно... мамо! – Кивнула я, трохи запнувшись.

– Ходімо швидше! На нас уже чекають! – Не чекаючи моєї відповіді, лієра Сіріна підхопила мене під лікоть і потягла до виходу.

Ні, ця жінка схоже заспокоїться лише тоді, коли візьме на руки свого онука! Ось тільки я Рашу не сподобаюся ні в нових сукнях, ні з умілим макіяжем.

Це я знала точно. І не так тому, що він мене так ненавидів зараз. Він і в далекому минулому не вважав мене за красуню. Став моїм першим справжнім розчаруванням.

– Шейлін, – варто було нам тільки сісти в екіпаж, як свекруха схилилася до мене і змовницьки зашепотіла: – У тебе точно все гаразд? Раш може бути трохи різкий.

Різкий – не те слово! Але скаржитися будь-кому я не збиралася!

– Все гаразд, правда, – намагалася говорити переконливо. – Я розумію, Раш багато працює…

– Не те слово! – Лієра Сірріна зітхнула. – Весь у батька! Вони разом були одержимі цією ідеєю – повернути драконицям крила… Непосильне, небезпечне завдання! І я так за нього хвилююсь! Ця робота згубила мого чоловіка, залишила мене вдовою.

Її слова відгукнулися болем у моєму власному серці. Я чудово знала про цю роботу не з чуток.

– Мій батько…

– Твій батько зробив усе, що міг тоді, – свекруха не дала мені домовитись. – І я ні в чому його не звинувачую! Думаю, Раш теж це розуміє і кається у своїх словах. І я нескінченно щаслива, що ви зуміли порозумітися!

Час, що залишився, лієра Хеймар розповідала про останні віяння моди, не заговорюючи більше про Раша. Моя участь у цій «бесіді» загалом і не була потрібна. Потрібно було лише слухати та погоджуватися.

Тепер зрозуміло, чому мати та лієра Хеймар товаришували раніше. Та вони ж повністю доповнювали одне одного. Навіть манера говорити, інтонації…

Екіпаж доставив нас до центральної вулиці столиці. І навіть у таку ранню годину тут уже на все кипіло життя. Відчинялися магазинчики, від невеликих ресторанчиків віяло свіжою випічкою, а тротуарами поспішали у своїх справах численні перехожі.

Салон сукні лієри Меріон розташовувався в невеликій будівлі з білими колонами. Свекруха впевнено попрямувала до дверей, які відразу відчинилися. Ми переступили поріг і опинилися посеред просторого світлого приміщення, залитого магічним світлом. Всюди тут були розставлені манекени у вишуканих сукнях, уздовж стін розмістилися стійки зі зразками тканин. Перед нами з'явилася усміхнена світловолоса дівчина, швидше за все – людина, і защебетала, схиливши голову:

– Ми раді вітати вас, лієра Сіріна та лієра Шейлін! Мене звуть Аманда, і я буду вашою помічницею! Лієра Меріон готова вас прийняти за пів години, а поки що я пропоную приміряти лієрі Шейлін підібрані для неї готові сукні!

– Чудово! – свекруха сухо кивнула. – Я чекатиму на результати в дзеркальній кімнаті! Подбайте про мою дівчинку!

– Звичайно, лієра Сірріна! – Закивала дівчина.

Аманда провела мене в невелику кімнатку-примірювальну, в якій уже висіли готові сукні, вибрані на смак свекрухи для мене. Глибокі вирізи, відкриті плечі, напівпрозорі корсети... Та вже! Вона постаралася на славу!

Процес перевдягання, здавалося, зайняв цілу вічність. І це тільки перша сукня... По шкірі знову прокотилася хвиля, що обпалювала. Потрібно заспокоїтись. Лише пожежі тут не вистачало!