Каміла Дані - Шлюбна ніч, Каміла Дані

-5-

Єва 

— Єво, до тебе твій тренер прийшов, — невдоволено вимовляє Наталка у слухавку робочого телефону.

— Скажи, що мене немає! — кидаю у відповідь і скидаю виклик. За останні дванадцять годин я трильйон разів пошкодувала, що мала честь бути у любовному зв'язку з цим чоловіком. Телефонував разів по сто на годину, мій телефон уже не показує нових повідомлень, тільки видає неприємні звуки, сповіщаючи про те, що пам'ять перевантажена. Не знаю, як він пронюхав про Шогола, але мозок мені виніс за п'ять хвилин першого дзвінка.

Відкидаюся на спинку крісла, масажуючи скроні. Мігрень жахлива, немає настрою, голова важка, немов баскетбольний м'яч. Я ніяк не можу зрозуміти, як Тимур так швидко знайшов спільну мову з Биком. 

Ні, рідна кров і все таке!!! Але чому він не злякався, адже вигляд у Шогола ще той. Я, чесно кажучи, на це дуже сподівалася. Якби була на місці Тимура, то точно б втекла і сховалася у шафу. Дитина своєю поведінкою загнала мене в кут. В черговий раз дав зрозуміти: це на папірці йому шість. 

Вчорашній вечір я прожила, як у тумані. З того моменту, як Тимур “попросив” залишити їх наодинці, у мене всередині народилося бажання все кинути, і, забравши сина, втекти на край світу. Ці пекучі ревнощі просто нестерпні. Я дивилася на їхню ідилію і з усіх сил стримувалась. Розуміти розуміла, що це добре, адже у мого сина є батько і я повинна приглушити цей страшний біль у грудях.

Інший бік, сильніший за розум, почав прокручувати варіанти втечі і можливі наслідки цього вчинку. Одним словом, я вирішила прислухатися до поради Анни й дати шанс Шоголу, як батькові мого сина, не більше.

Після інциденту в коридорі мене почала мучити ще одна проблема. Цей блакитний океан став поглинати мене, дивне почуття народжується у грудях, коли дивлюся в безодню синіх очей. Усередині з'являється потяг до чоловіка, якого я до Максима не відчувала ніколи! Таке було тільки до Артема в давно забутому минулому. Може, я хвора? Чи мазохістка? Так хто взагалі може мати інтерес до такого екземпляра, як Шогіл?! Хіба що потяг до його грошей і влади ! Але терпіти цього самозакоханого дурня з характером диктатора зможе не кожен!

Як згадаю його очі, коли він притиснув мене до шафи — хочеться померти. У них було більш ніж достатньо гніву, але ще було якесь сильне почуття, назви якого я не знаю. Шогіл одним поглядом дав мені зрозуміти, що міст, який я йду, дуже хиткий. Крок праворуч, крок ліворуч — прірва!

Ще я помітила, як ревнощі пролітають маленькими кометами в тому урагані. Я, коли зрозуміла це, намагалася до кінця зрозуміти по очах, що він хоче від мене і сина. Наскільки його вистачить грати з дитиною у гарного татка?! Те, що побачила в глибокому морі, вразило мене! 

Він не прикидається, він такий і є, справжній. Це просто зараз, поруч зі мною він одягає маску, яка вводить в оману, роблячи його монстром і чудовиськом. Я не кажу, що він мурчик — у нього характер лідера, як і у мене.

Доторкаюся до шиї, важко зітхаючи. Шкіра досі горить від його руки. Ні, я точно мазохістка, якщо продовжую обдумувати те, що сталося у коридорі.

Двері швидко відчиняються, і на порозі з'являється Максим. Злий, все обличчя в червоних плямах, у руці затиснутий телефон, навіть звідси чую скрегіт його зубів.

— Де він? — кричить Максим.

Закочуючи очі, повільно підіймаюся і поправляю свою білосніжну блузку. Обходжу стіл і сідаю на мій улюблений шкіряний диван оливкового кольору, показую на велике крісло навпроти, запрошуючи присісти. Максим за два кроки опиняється навпроти мене, дивиться, як пихатий індик.

— Єво, пробач... — з'являється на порозі Наталя.

— Геть! — Максим волає на весь кабінет. Підривається і зачиняє двері перед носом Наталі. Повертається і сідає вже біля мене, не припиняючи свердлити мене поглядом.

— Ти чому слухавку не береш? Чи навмисне хочеш, щоб я ревнував? — цідить крізь зуби більш-менш нормальним голосом. Груди, обтягнуті в білу футболку, здіймаються та опускаються швидше, ніж зазвичай, очі просочені злістю та обуренням.

— Тому що не хочу! Я тобі сказала, що все поясню, ти почав скандалити. Пробач, але у мене і так божевільня навкруги. Ще й твої образи я вислуховувати не збираюся, — вимовляю чітко кожне слово, дивлюся не на нього, а в бік вікна. Максим хапає мене за підборіддя, повертаючи голову до себе. Зустрівшись з його очима, розумію, що треба відверто з ним поговорити й розставити всі крапки над “і”. Мені ж не дадуть з ним зустрічатися, а заміж за цього чоловіка я просто не збираюся. Та й підставляти його під немилість Яромира не хочу.

— Він тобі погрожував? — ледь чутно питає.

— Хто? — відповідаю питанням на питання здивованим голосом.

— Цей сучий син, він тебе шантажував? Чим? Що йому від тебе треба? — уже волає чоловік.

— Ніхто мене не шантажував і нічого йому від мене не треба, — відповідаю спокійно, невідривно дивлячись у його очі.

— Тоді чому він приходив до тебе додому? — з огидою питає мій вже точно колишній коханець.

— А ти звідки знаєш? — мене вже починає трусити. Він що, стежить за мною? Очі Максима починають бігати, немов секундні стрілки від настінного годинника.

— Кицю, — притягує мене до себе, обіймає, — я просто злякався! Ти не знаєш, на що здатний Шогіл для досягнення своєї мети! — співає ніжним голосом мій небажаний гість. Відхиляюсь від чоловіка. Він дивиться на мене поглядом, сповненим нерозумінням. Його обличчя знову змінюється.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍