Франческо Петрарка - До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

побоювався, щоб вони не потягли тебе до загибелі; я ще й нині непокоюсь і не заспокоюсь, аж доки побачу їх розбитими коло твоїх стоп, а тебе — розкутим і вільним. Я переконаний, що можливо, хоч як важко; бо чого б я марно домагався нездійсненного! Як для подрібнення алмазів, кажуть знавці, потрібна кров цапа, так для пом’якшення моці твоїх турбот потрібна та кров, що, ледь торкнувши грубе серце, розкриває його і проникає всередину[89]. Та оскільки в цій справі необхідне твоє сприяння, я боюся, ти не зможеш, чи то пак не схочеш надати його; ох, боюсь я, щоб не перешкодило сяйво цих самих ланцюгів — променисте і миле очам — і щоб не сталося з тобою (передбачаю, що таке є можливим), як з тим скупим, що гибів у в’язниці, закутий у золоті кайдани, — хотів би вийти на волю, але не хотів розлучатися зі своїми кайданами. Над тобою тяжіє закон в’язниці: доки не скинув ланцюгів, ти не вільний.

Ф р а н ч е с к о

Горе мені! Я був нещаснішим, ніж гадав. Чи ж досі моя душа скута двома ланцюгами, про які я сам не знаю?

А в г у с т и н

Ти чудово їх знаєш, але, в захваті від їх краси, ти їх вважав не оковами, а скарбом, і з тобою сталося — вдаючись до вже наведеного порівняння — те, що з закутим по руках і ногах у золоті кайдани, який милується золотом і не сприймає його як окови. Ось так ти зараз невидющими очима дивишся на свої кайдани, і — ось вона, сліпота! — радієш з ланцюгів, що тягнуть тебе до смерті, ба навіть, на своє лихо, пишаєшся ними.

Ф р а н ч е с к о

Що означають ланцюги, про які ти говориш?

А в г у с т и н

Кохання і слава.

Ф р а н ч е с к о

Сили Небесні, що я чую! Це і є ті ланцюги, які ти наміряєшся розбити з моєї згоди?

А в г у с т и н

Хочу спробувати, хоч і не впевнений, що впораюсь. Решта ланцюгів, що тебе сковували, не були ні міцними, ні оздобними; і коли я розривав їх на тобі, ти мені допомагав. А ці, хоч і шкодять, вони тебе зачаровують і ваблять красою; тому я мушу докласти більше зусиль, оскільки опиратимешся так, наче я намагаюсь позбавити тебе найбільших цінностей. Однак спробую.

Ф р а н ч е с к о

Чим я заслужив, що ти хочеш позбавити мене найприємніших турбот і приректи на безпросвітний морок найяснішу частину моєї душі?

А в г у с т и н

Нещасний! Чи не призабув ти філософський вислів: там здійснюється повною мірою злощастя, де визріває тверде переконання, що саме так усе має чинитись.

Ф р а н ч е с к о

Аж ніяк не забув, але в моєму випадку вислів цей недоречний. Чому ж мені не вважати, що так має чинитись? Я вважав і вважатиму правильним своє переконання, що почуття, якими ти мені дорікаєш, були і є найшляхетнішими.

А в г у с т и н

Розділимо їх наразі, щоб, підбираючи проти них засоби, я не змушений був кидатися від одного до іншого, розпорошуючи силу натиску. Скажи мені, — коли вже першим назвав кохання, — чи сам не вважаєш його найтяжчим видом божевілля?

Ф р а н ч е с к о

По щирості, я вважаю, що кохання, залежно від того, на кого воно спрямоване, може стати найжорстокішою з душевних пристрастей або найшляхетнішим діянням.

А в г у с т и н

Спробуй висловити цю думку трохи предметніше.

Ф р а н ч е с к о

Якщо я палаю пристрастю до негідної розпусної жінки, то мої почуття є найвищим безумством. Якщо ж мене зачарувало виняткове уособлення чеснот і я прагну кохати й обожнювати цю особу, що скажеш на це? Чи ти не вбачаєш жодної різниці між такими різними становищами? Чи сором, по-твоєму, не відіграє ролі? Я, коли мені вільно висловити свою думку, вважаю згубним оте кохання, що змалював першим, — воно лягає важким тягарем на душу; натомість друге — чи не найвищим щастям. Якщо ти тримаєшся протилежної думки, то нехай кожен залишається зі своїми переконаннями, бо кожному вільно судити згідно зі своїми поглядами.

А в г у с т и н

У суперечливих питаннях судження різні, але правда завжди одна.

Ф р а н ч е с к о

Щодо цього я не заперечую; але нас збиває з пантелику те, що ми вперто тримаємося застарілих думок і насилу відриваємося від них.

А в г у с т и н

Нехай би ти так розсудливо підходив до всіх питань любові, як до цього!

Ф р а н ч е с к о

Навіщо зайві слова? Моя думка видається мені настільки правильною, що протилежну я вважаю божевільною.

А в г у с т и н

Давно вкорінену брехню мати за істину, а щойно встановлену істину — за брехню, тобто ставити справедливість думки в залежність від її стажу — ось найвище безглуздя.

Ф р а н ч е с к о

Марні твої зусилля. Я однаково не повірю, згадуючи вислів Туллія: «Якщо я в цьому помиляюсь, то помиляюсь охоче, і, доки живу, не бажаю, щоб мене звільняли від омани»[90].

А в г у с т и н

Він вжив ці слова, обстоюючи своє тверде переконання у безсмерті душі, і тому не бажає приймати будь-яку протилежну думку щодо цього; а ти незаконно послуговуєшся його словами, захищаючи негідну і найвищою мірою хибну думку. Справді, якби навіть душа була смертною, однаково було б ліпше визнавати її безсмертною, і така помилка могла б вважатись рятівною, вселяючи прихильність до чеснот, що до них слід прагнути, незалежно від всіх надій на винагороду, тим часом як визнання душі смертною, безперечно, послабило б людське прагнення до чеснот; і навпаки, обітниця майбутнього життя, хоч би й помилкова, здатна зворушувати душі смертних. А що принесе тобі твоя омана? Вона ввергне твою душу у прірву безумства, де зникнуть і сором, і страх, і здоровий глузд, що приборкує шаленство пристрастей і схиляє до пізнання істини.

Ф р а н ч е с к о

Я вже сказав, твої зусилля марні: я ніколи не любив нічого ганебного, а тільки найпрекрасніше.

А в г у с т и н

Відомо, що любов до прекрасного теж може бути ганебною.

Ф р а н ч е с к о

Я не погрішив ні в іменниках, ні в прислівниках, тож годі вже напускатись на мене.

А в г у с т и н

Невже ти хочеш, подібно до божевільних, доживати серед безглуздих забав і сміху? Чи наважишся дати ліки твоїй, гідній жалю, хворій душі?

Ф р а н ч е с к о

Я не відкидаю лікування, якщо покажеш мені, що я хворий; натомість здоровому прийом ліків може й зашкодити.

А в г у с т и н

Коли почнеш видужувати, то й сам, як це часто трапляється, визнаєш, що був тяжко хворий.

Ф р а н ч е с к о

Зрештою, я не можу зневажити авторитет того, чиї мудрі поради не раз, а надто в ці останні дні, так прислужились мені. Отже, кажи далі.

А в г у с т и н

Насамперед прошу тебе пробачити мені, коли мимоволі зачеплю докірливим словом