Чарльз Діккенс - Великі сподівання, Чарльз Діккенс

Якби тільки сама Естелла стала свідком цих наших пересувань, то мені й від цього зробилося б дуже прикро. Але ж вона привела з собою ще й тих трьох леді та джентльмена, які були внизу, і я вже не знав, що й робити. З чемності я спробував зупинитись, проте міс Гевішем міцніше стисла моє плече, і ми помчали далі, а мене пік сором, щоб вони не подумали, ніби це все мої витребеньки.

- Дорога міс Гевішем,- озвалася Сара Покет.- Який чудовий у вас вигляд!

- Який там чудовий! - відрізала міс Гевішем.- Жовта шкіра й кості.

Камілла аж просіяла, коли почула, як присадили міс Покет; співчутливо поглядаючи на господиню, вона пробурмотіла:

- Бідолаха! Де тут сподіватися чудового вигляду! І хто б подумав!

- А ви як ся маєте? - звернулася міс Гевішем до Камілли.

Оскільки ми були ту мить поруч з Каміллою, я, природно, спробував пристати, але міс Гевішем потягла мене далі. Я відчув, що в очах Камілли зробився найгидотнішою потворою.

- Дякую, міс Гевішем,- відповіла вона.- Я почуваю себе так, як тільки це можливо в моєму стані.

- Ну? І що ж таке з вами? - не приховуючи різкого тону, запитала міс Гевішем.

- Та нічого такого, про що варто згадувати,- відповіла Камілла.- Я не люблю виставлятися зі своїми почуттями, але я цілі ночі не сплю, думаючи про вас, і це не може не даватися взнаки.

- Ну, то не думайте про мене! - відрубала міс Гевішем.

- Легко сказати! - мало не ридма заперечила Камілла, переповнена дружніми почуттями, і верхня губа у неї смикнулася, а на очах зблиснули сльози.- Реймонд свідок, скільки імбирної настоянки та нюхальної солі я заживаю протягом ночі. Реймонд свідок, що й нервова судома часто зводить мені ноги. Але задишка й нервова судома - звичайна для мене річ, коли я переживаю за тих, кого люблю. Якби я була менш співчутлива, менш прихильна серцем, у мене й травлення було б нормальне, і нерви залізні. Я б і не бажала чогось кращого. Але щоб не журитися за вас ночами!.. І хто б подумав!

І на довершення вона залилася слізьми.

Я вирішив, що згаданий Реймонд - це і є присутній тут джентльмен і що саме його звати містер Камілла. Він зразу ж кинувся на порятунок своєї половини, почавши заспокоювати її запобігливим голосом:

- Камілло, серденько, таж усі знають, що твої родинні почуття так підточують тобі здоров'я, аж одна нога у тебе стала коротшою за другу!

- Я б не сказала, моя люба,- озвалася поважна леді, голос якої я досі чув лише раз,- що, думаючи про яку-небудь особу, ми тим самим можемо сподіватися чогось від неї.

Міс Сара Покет, до якої я тільки тепер придивився,- сухенька зморщена стара жінка з брунатним личком, схожа на шкаралупу волоського горіха, і великим, як у кота, ротом, але без вусів,- підтримала це міркування, сказавши:

- Звичайно ж, не можемо, моя люба, сподіватись. Де б пак!

- Нема легше, як думати,- додала поважна леді.

- Що може бути легшого! - підтвердила міс Сара Покет.

- Атож, атож! - скрикнула Камілла, чиї розпаленілі почуття, здавалось, перемістилися з ніг до грудей.- Щира правда! Я винна, що так прихиляюся серцем, але на це нема ради. Безперечно, моє здоров'я було б куди краще, якби я була не такої вдачі, а проте я не стала б інакшою, навіть якби й могла. І хоч страждання мої незмірні, мене, коли я прокидаюся серед ночі, втішає думка, що я саме така.

І вона знов дала волю своїм емоціям.

Міс Гевішем і я ні разу за цей час не зупинилися, а все кружляли й кружляли - то мало не доторкаючись до гостей, то віддаляючись від них у протилежний кінець похмурої зали.

- А цей Метью! - вела далі Камілла.- Щоб ніколи не засвідчити своїх родинних почуттів, ніколи не завітати до міс Гевішем! Я лежу на канапі з розшнурованим корсетом, лежу, бува, годинами без пам'яті, голова схилена набік, волосся розкидане, ноги й не знаю де…

- Далеко вище ніж голова, серденько,- зауважив містер Камілла.

- В такому стані я проводжу буквально цілі години, і все через цю чудну й незрозумілу поведінку Метью, а хоч би слово подяки від кого-небудь почула!

- Нічого дивного в цьому немає! - зазначила поважна леді.

- Бачте, моя люба,- докинула міс Сара Покет (особа солоденька і в'їдлива),- тут уся справа в тому, від кого саме ви сподіваєтесь подяки, голубко.

- Не сподіваючись ані подяки, ані будь-чого,- повела далі Камілла,- я лежу в такому стані цілі години, ось і Реймонд свідок, що я просто задихаюся, вже й імбирна настоянка не бере, а раз мій стогін почули навіть через вулицю у настроювача піаніно, бідні його дітки подумали, що то голубки десь воркують… а тепер мені кажуть…- Камілла раптом приклала руку до горла, і з уст у неї ринули звуки, за своєю складністю порівнянні хіба що з новими хімічними сполуками.

Коли було згадано ім'я Метью, міс Гевішем зупинила мене й зупинилась сама і втупилася в ораторку. Під дією цього погляду звукотворення Камілли враз урвалося.

- Метью прийде сюди, коли я лежатиму на цьому столі,- суворо заявила міс Гевішем.- Осьде буде його місце,- вона стукнула костуром по столу,- в моєму узголів'ї! А ви стоятимете тут! А ваш чоловік он тут! А Сара Покет тут! А Джорджіана тут! Тепер уже ви знаєте, де чиє місце, коли прийдете бенкетувати над моїм трупом. Тож можете забиратись!

Називаючи кожне з імен, вона при цьому стукала костуром по столу в новому місці. А потім сказала: «Веди мене, веди мене!» - і ми рушили знову.

- Гадаю, нам нічого іншого не залишається,- вигукнула Камілла,- як підкоритися й відійти! Це так багато важить - побачити, нехай навіть на хвилинку, того, кого любиш, до кого відчуваєш прихильність. Коли я тепер пробуджуватимусь серед ночі, думка про цю зустріч буде мені сумовитою відрадою. Якби ж то Метью скуштував цієї втіхи! Але він сам себе обкрадає. Я твердо вирішила не виставляти напоказ своїх почуттів, тільки ж це так прикро, коли тобі