Роджер Пілкінгтон - Янові скарби

Чай пили всі разом у стерновій рубці. Хліб у них весь вийшов, але лишилося багато печива і великий шматок смачного кексу. Катер у цей час минав Діл: праворуч вдалині видно було безліч цяточок — то лежали на пляжі люди. Один по одному трапилися їм буї — на мілинах Брейкл та Діл, як і було позначено на карті. Це заспокоїло Джіл: отже, Пітер знає, як вести катер. За лівим бортом з води стирчали поодинокі мачти затонулих кораблів, позначаючи страшні Гудвінські мілини. А вдалині маячіли обриси великих пароплавів, які велично пропливали по Ла-Маншу.

Близько п'ятої години вечора вони обігнули Саут-Форленд, і ліворуч заблимав Південно-Гудвінський маяк. З під вітряного берега бриз посвіжішав, і море вже не здавалося таким спокійним. Ще не показались білі баранці, але хвилі були вже досить високі і, вдаряючи в борт, ліниво погойдували «Норця».

Пітер передав штурвал Майклові, а сам спустився вниз налити у бак бензину із запасних каністр. Коли він повертався, довелося міцно триматися за поручні, бо катер гойдало дедалі сильніше. Він приніс з собою карту протоки і маленький компас.

— Шлях через Ла-Манш орієнтирами не позначений, — сказав він, розгортаючи карту на столі. — Доведеться тримати курс по компасу, от і все.

— Хоч би компас показував справно, — з сумнівом мовила Джіл, ухопившись за поручні біля дверей, щоб утриматися на місці.

— Показуватиме! — заспокоїв її Майкл. — Чого б йому коверзувати?

Вони пройшли за п'ятдесят ярдів від великого плавучого маяка, який стояв, здавалося, зовсім непорушно серед хвиль. Пітер уважно вивчав карту.

— Кале розташоване майже точно на південний схід звідси, — впевнено мовив він. — Так от, коли ми покладемо компас на стіл так, щоб літера «П» була перед нами, то куди показуватиме стрілка, якщо ми попливемо на південний схід?

— Стрілка все одно показуватиме на північ, — висловила свою думку Джіл. — Вона завжди показує на північ.

— Ну, й дурненька ж ти! Якщо ми пливемо на південний схід, то й стрілка показуватиме на південний схід, — пояснив Майкл, випрямляючи ніс катера, якого хвилею повернуло трохи вбік.

Однак Пітера мучили сумніви. Він намалював на клаптику паперу діаграму, перекреслив її і намалював ще кілька.

— Ні, — нарешті мовив він. — Стрілка повинна показувати на південний захід.

— Не розумію, чому саме на південний захід, — запротестував Майкл.

— Певно, можна так узнати, — запропонувала Керол, наказуючи на карту. — Вирівняти компас з північчю на карті, а тоді видно буде, куди покаже стрілка.

— Чудова думка!

Пітер зробив так, як радила Керол, і його розрахунки підтвердилися: стрілка показувала на південний захід. Компас одразу ж поклали на стіл, щоб Майкл в разі потреби випрямляв катер і стежив, аби стрілка весь час показувала заданий напрям.

Що далі вони пливли у відкрите море, то сильнішою ставала хитавиця і дужчав бриз. «Норця» тепер одчайдушно гойдало, і раз у раз хвиля, вдаряючи в борт, заливала водою палубу. Джіл зблідла й притихла, а в Майкла настрій був піднесений.

— Чудово! — вигукнув він. — Такого задоволення на Темзі не дістанеш.

Джіл виглянула у задній ілюмінатор. Вузенька смужка англійського берега давно вже зникла з обрію, і море попереду здавалося страшенно широким і пустельним.

— Пітере, ти певен, що наш компас справний? — спитала Джіл.

— Цілком. — Пітер пильно вдивлявся в горизонт попереду і раптом показав рукою. — Гляньте! Корабель!

Невдовзі вони ясно побачили пароплав, що швидко йшов їм назустріч. Якби Майкл знав, з якою швидкістю судна перетинають Ла-Манш і які хвилі при цьому піднімають, то, можливо, не підходив би так близько до пароплава. Але бажання хоч трохи побути поруч з великим судном, а також проста цікавість примусили Майкла повести катер на відстані якихось вісімдесяти ярдів від пароплава.

На палубах юрмилися відпочиваючі, багато пасажирів стояли біля поручнів і спостерігали за малим суденцем,

— «Інвікта», — прочитав Пітер. — Цей пароплав регулярно ходить через Ла-Манш. Ми йдемо правильним курсом. — Він був явно задоволений своїми успіхами в навігації.

Дехто з пасажирів замахав їм рукою, і команда «Норця» теж привітала їх у відповідь. Діти так задивилися на величезне судно, що ніхто з них не помітив, як перша хвиля, піднята пароплавом, наскочила на «Норця». Зненацька їхнє мале суденце стало дибки, і всіх шпурнуло до задньої стіни стернової рубки. Таця з чайними чашечками злетіла зі столу й гримнула об підлогу, слідом за нею — карта й компас. Наступної миті всіх кинуло вперед, бо катер опустився на хвилі вниз. Мотор заревів мов несамовитий: гвинт вийшов з води й обертався в повітрі.

Джіл зойкнула, боляче вдарившись об стіл, а Пітер опам'ятався і повернув штурвал ліворуч. Але було вже пізно: друга хвиля, хоч і менша, наздогнала «Норця» раніше, ніж він вирівнявся. Маса темно-зеленої води піднялася високо і з страшною силою ринула на стернову рубку. Суденце здригнулося, наче з переляку, але рубка витримала удар, і «Норець», через борт якого стікала вода, нарешті вирівнявся.

— Пітере, я більше не можу переносити цього! — закричала Джіл, чіпляючись за стіл.

Але наступні хвилі були вже менші, і невдовзі хитавиця перейшла в звичне кільове погойдування, яке теж поменшало завдяки кормовій хвилі від пароплава.

Керол мовчки стала навколішки і почала збирати жалюгідні рештки чайних чашок та блюдечок. На чайнику відбився носик, печиво розлетілося по всій рубці.

— Отож-бо й є, — сказав Пітер, полегшено зітхнувши. — Вік живи, вік учись. Іншим разом триматимемося далі від пароплавів. — Він нахилився, витяг з-під черепків карту і витер її хустинкою.

— Гляньте! — показав він рукою. — Джіл! Керол! Дивіться!

Праворуч невиразно мріли крізь серпанок обриси величезного мису з високими стрімкими скелями.

— Франція! — радісно скрикнула Джіл.

— Мис Грі-Не, — зауважив Пітер, глянувши на карту. — За півгодини ми будемо в Кале.

На їхнє щастя, хитавиця почала потроху вщухати, бо катер наближався до мису, який захищав його від південно-західного бризу.