Микола Гоголь - Ревізор

Г о р о д н и ч и й. Не сміємо ніяк затримувати, сподіваючись щасливого повернення.

Х л е с т а к о в. Якже, якже, я хутко. Прощайте, любов моя... ні, просто, не можу висловити! Прощайте, серденько! (Цілує їй ручку).

Г о р о д н и ч и й. Та чи не треба вам у дорогу чого-небудь? Ви зволили, здається, потребувати грошей?

Х л е с т а к о в. О, ні, навіщо це? (Трохи подумавши). А втім, хай так.

Г о р о д н и ч и й. Скільки треба вам?

X л е с т а к о в. Та от тоді ви дали двісті, тобто не двісті, а чотириста,— я не хочу скористуватися з вашої помилки,— то, хай уже, і тепер стільки ж, щоб уже рівно було вісімсот.

Г о р о д н и ч и й. Зараз! (Виймає з гаманця). Ще, як навмисне, новенькими папірцями.

Х л е с т а к о в. А, так! (Бере і розглядає асигнації). Це добре. Адже це, кажуть, нове щастя, коли новенькими папірцями?

Г о р о д н и ч и й. А так.

Х л е с т а к о в. Прощайте, Антоне Антоновичу. Дуже вдячний за вашу гостинність. Я признаюсь від усього серця, мене ніде так добре не вітали. Прощайте, Анно Андріївно! Прощайте, моє серденько, Маріє Антонівно! (Виходить).

За сценою.

Г о л о с Х л е с т а к о в а. Прощайте, ангел душі моєї, Маріє Антонівно!

Г о л о с г о р о д н и ч о г о. Як же це ви? просто так на перепряжних і їдете?

Г о л о с Х л е с т а к о в а. Та я звик уже так. У мене голова болить від ресор.

Г о л о с в і з н и к а. Тпр...

Г о л о с г о р о д н и ч о г о. То, принаймні, чим-небудь застелити, хоч би килимком. Чи не скажете, я звелю подати килимок?

Г о л о с Х л е с т а к о в а. Ні, навіщо? це пусте; а втім, мабуть, хай дадуть килимок.

Г о л о с г о р о д н и ч о г о. Гей, Авдотя! піди до комори, вийми килим найкращий,— що на блакитному тлі, персидський, швидше.

Г о л о с в і з н и к а. Тпр...

Г о л о с г о р о д н и ч о г о. Коли ж скажете чекати вас?

Г о л о с Х л е с т а к о в а. Завтра або післязавтра.

Г о л о с О с и п а. А, це килим? Давай його сюди, клади ось так! Тепер давай-но з цього боку сіна.

Г о л о с в і з н и к а. Тпр...

Г о л о с О с и п а. Ось із цього боку! сюди! ще! добре! Гарно буде! (Б'є рукою по килиму). Тепер сідайте, ваше благородіє!

Г о л о с Х л е с т а к о в а. Прощайте, Антоне Антоновичу!

Г о л о с г о р о д н и ч о г о. Прощайте, ваше превосходительство!

Ж і н о ч і г о л о с и. Прощайте, Іване Олександровичу!

Г о л о с Х л е с т а к о в а. Прощайте, матінко!

Г о л о с в і з н и к а. Гей, ви, соколи! (Дзвіночок дзвонить; завіса опускається).

Дія п'ята

Та сама кімната.

Ява І

Городничий, Анна Андріївна і Марія Антонівна.

Г о р о д н и ч и й. Що, Анно Андріївно? га? Чи думала ти що-небудь про це? Он який багатий приз, канальство! Ну, признайся одверто: тобі й у сні не снилося — просто з якої-небудь городничихи і враз... фу ти, канальство! з яким дияволом породичалась.

А н н а А н д р і ї в н а. Зовсім ні; я давно це знала. Це тобі навдивовижу, бо ти проста людина, ніколи не бачив порядних людей.

Г о р о д н и ч и й. Я сам, матінко, порядна людина. Одначе, справді, тільки подумати, Анно Андріївно, які ми з тобою тепер птиці зробились! га, Анно Андріївно? Високого польоту, чорт забери! Зажди-но, тепер же я задам перцю всім охочим подавати