Борис Валеріанович Ляпунов - Людина дивиться в завтра

житлового приміщення, машинного відділення та обсерваторії, що перебувають на деякій відстані одна від одної і сполучаються за допомогою тросів. Житлове приміщення має форму рятувального круга і обертається для створення ефекту тяжіння. Якщо діаметр цього приміщення становитиме тридцять метрів, то для утворення подібної до земної сили тяжіння воно повинно робити один оберт за вісім секунд.

Щоб можна було вийти назовні, на осі станції розміщують повітряні шлюзи. Осьове тіло, яке, крім шлюзів, має кабелі, сполучається з житлом ліфтами та сходами. Ззовні до станції прикріплене дзеркало, що збирає сонячне тепло, парогенератор та конденсатори.

У машинному відділенні розташовані геліоелектростанції та акумулятори, вентиляційна установка, радіообладнання. Обсерваторія і машинне відділення мають ракетні двигуни для пересування в міжпланетному просторі. Це необхідно для того, щоб окремі частини станції не зіткнулись між собою під впливом земного тяжіння.

Зв’язок зі станцією підтримують невеликі ракети. Для повернення на Землю вони мають крила.

А ось дещо пізніший проект великої станції з еластичної пластмаси, що теж має форму рятувального круга. її діаметр «близько 75 метрів. Всередині станцію поділено на відсіки. Житлові приміщення розташовані в два-три поверхи. Станцію розраховано на екіпаж у 200–300 чоловік.

Ракетний двигун обертає її зі швидкістю один оберт на 22 секунди. Викликана цим обертанням відцентрова сила створить штучне тяжіння. Тиск у житлових приміщеннях може бути нижчий за атмосферний, але повітря збагачене киснем, а азот замінено гелієм, що дає економію у вазі. Станція має кондиціонуючу установку.

Вода для побутових потреб зберігається в баках під підлогою всіх житлових відсіків. Якщо при переході людей з кінця в кінець переміститься центр ваги станції, автоматичні пристрої приведуть у дію насоси, що перекачують воду з одних баків до Інших, і порушену рівновагу буде відновлено.

Неподалік станції перебуватиму обсерваторія «без спостерігачів, із автоматичними фототелескопами, керованими дистанційно. Для того щоб телескопи мали широкий огляд, обсерваторія обертатиметься навколо Землі. Використану плівку періодично забиратимуть, а касети заряджатимуть новою.

Для постачання енергією скористаються атомним реактором, відгородивши його захисним екраном.

Станція мусить бути віддалена од поверхні Землі на 1730 кілометрів і мати період обертання дві години. Її складуть із укріплених металом пластмасових сегментів, що будуть доставлені на орбіту величезними триступеневими ракетами. Всі три ступені можна використати знов. Для спуску на Землю третій ступінь має крила та хвостове оперення, перші два приземлятимуться на парашутах.

На одній з таких ракет полетять люди, які змонтують станцію. Працювати й пересуватись у безповітряному просторі вони будуть у скафандрах, споряджених маленькими реактивними двигунами. Для безпеки монтажників, доведеться прикріпити їх до ракети довгими гнучкими тросами.

Спорудити станцію в космосі можна й за допомогою ракет значно меншої ваги. Триступенева ракета-автомат доправить частини станції на допоміжну орбіту за межами густих шарів атмосфери. З неї пілотовані вантажні ракети перевезуть частини на основну орбіту.

У центрі розмістяться головні приміщення, по боках, симетрично, «житлові, призначені для п’яти чоловік. Люди зможуть ходити по станції, не порушуючи її рівноваги.

Ці проекти, як І чимало інших, виникли ще до відкриття довкола Землі радіаційних поясів. Тому про безпеку екіпажу автори не піклувалися. А, до речі, захист людей від випромінювання «проблема надзвичайно важлива. її повинні розв’язувати і конструктори, і медики. Захисні прошарки та екрани, різні хімічні препарати «ось що допоможе вирішити це завдання.

Виникли проекти космічних міст-супутникІв Землі дуже великих розмірів. У кінцевому варіанті один такий супутник має форму циліндра з напівсферами на торцях. На одній з них змонтовано колесо, що обертається. Будувати такий супутник пропонують з матеріалів, які доставлять на орбіту транспортні ракети, та з корпусів самих ракет.

На першій стадії будівництва із з’єднаних торцем до торця корпусів транспортних ракет складуть циліндричну частину станції. Баки звільнять від пального, очистять і разом з кабінами використають як житлові приміщення. Корпуси утворять розділену на відсіки герметичну трубу завдовжки 150 метрів і діаметром до трьох метрів, у якій зможуть жити й працювати люди. На випадок аварії поблизу станції завжди патрулюватимуть кораблі, готові до польоту на Землю.

З часом будівельники розширять станцію. Для цього використають деталі, які прибудуть із Землі на ракетах, і конструкції самих ракет. Збільшиться діаметр труби і її довжина. Тепер вони становитимуть відповідно 23 і 300 метрів. Тоді почнуть монтаж колеса діаметром 150 метрів, всередині якого буде створено штучне тяжіння. За вісь йому правитиме труба. Обертатиметься станція за допомогою встановлених по колу ракетних двигунів. Біля «обода» колеса, поряд із житловими приміщеннями з’являться магазини, спортмайданчики, театри й кінозали та багато іншого.

На останній стадії станцію буде ще розширено. Діаметр колеса досягне 450 метрів, а діаметр і довжина циліндра збільшаться відповідно до 300 і 900 метрів. Щоб забезпечити будівництво матеріалами, потрібно буде три з половиною роки, в тому разі, якщо на орбіту щодня прибуватимуть дві ракети.

В циліндричній частині обладнають науково-дослідні лабораторії, обсерваторії, заводи для складання, ремонту та випробування космічних кораблів, установки для їх приймання, обслуговування та запуску. На станції зможуть жити й працювати двадцять тисяч чоловік.

Для того щоб регулювати нагрівання та освітлення станції сонячними променями, використають жалюзі. Сонячну енергію пропонують застосувати для одержання електрики, обігрівання станції, а можливо, й для організації кругообігу речовин.

На випадок зустрічі з великим метеоритом її розділено на відсіки. Вони сполучаються між собою лише тоді, коли тиски по обидва боки кожного люка однакові. Передбачається також система сигналізації. В усіх приміщеннях є захисні костюми та запаси кисню.

Спорудження такого велетенського міста-супутника Землі «справа далекого майбутнього. Адже для забезпечення двадцяти тисяч чоловік треба буде щоденно доставляти на станцію сотні тонн харчів, води, кисню. Слід передбачити чутливу систему збереження стійкості, оскільки рух великої кількості людей всередині станції порушуватиме її орієнтацію та рівновагу.

Поки що це нездійсненно, проте в більш віддаленому майбутньому, можливо, пощастить збудувати таке «місто» в міжпланетному просторі.

Інженери планують тепер не лише станції-велетні. Є, наприклад, проект населеного супутника порівняно невеликих розмірів, розрахованого на екіпаж із двадцяти чотирьох чоловік.

Станція складається з трьох нерухомо з’єднаних частин: параболічного дзеркала, відсіку з житловими приміщеннями, лабораторіями,