Олег Богданович Лишега - Поцілунок Елли Фіцджеральд

Небесна Жінка покликала свого внука, Доброго Духа: «Пора вже тобі шукати свого батька. Знайдеш його, проси, хай наділить тебе силою».

Показала на Схід і промовила: «Він живе там. Туди йти і йти, аж до краю цього великого острова. Звідти далі, проти хвиль на веслах, аж поки досягнеш високої гори, що стрімко підноситься над водами. Виберешся на самий верх. Аж там, якнайвище, побачиш прекрасну істоту. Ти маєш сказати: «Я твій син».

Твій батько — Сонце, і через тебе — батько усього людства, через твоє земне походження від моєї дочки».

У давні часи, коли все почалося, брат і сестра жили у великому селищі, і була там оселя для танців. Вночі вона освітлювалася кам’яними каганцями, де палахкотів тюленячий лій.

Якось там танцювала, виспівуючи, сестра, як раптом поривом вітру загасило світло. У непроглядній темряві якийсь чоловік збезчестив її. Вона боронилася, але той домігся свого, і годі було його розпізнати у мороці.

Гадаючи, що той прийде знов, сестра вимазала собі долоні сажею ще до того, як податися туди. І знов дужий вітер задув вогонь. Знову той чоловік повалив її і взяв. Але цього разу вона перемазала йому спину сажею. Коли запалахкотіло світло, стала шукати того вимазаного сажею, аж то її брат!

Скрикнула вона: «Як так! Жах та й годі!»

Нетямлячись від люті, вхопила гострого ножа і відтяла собі груди. Жбурнула їх братові: «Ти хотів натішитись мною, смакує моє тіло, то на, їж оце!»

І, схопивши палаючий смолоскип, безтямно вибігла у глупу ніч. Її брат ухопив і собі вогонь, вибіг за нею, але спіткнувся і полетів у сніг. Сніг загасив полум’я, тільки тьмяно зблискував жар.

А тоді страшна буря здійняла обох, сестру і брата, високо до неба. Дівчина стала Сонцем, а брат Місяцем. Вона трималася від нього якнайдалі.

Поки світить Місяць, вона ховається, і з’являється лише тоді, як той зайде. А якби не впустив вогню у сніг, то міг бути яскравим, як Сонце.

Вакінян Танка, Великий Громовий Птах, живе в тіпі на вершині високої гори у священних Пага Сапа, Чорних Горах. Білі зовуть гору піком Гарні, але мені здається, він там більше не живе, відколи васічу, білі, перетворили ці гори на безкраїй Діснейленд. Ні, гадаю, громові істоти відступили у найвіддаленіші місця, куди заходить сонце і нема туристів, ані яток з хот-догами.

Вакінян ненавидить бруд. Він любить усе чисте і невинне. Його голосом є могутній грім, а відголоски — голоси дітей, малих громових птиць. Чотири стежки ведуть до гори, де живуть Громи. Метелик охороняє вхід зі Сходу. Ведмідь охороняє Захід, Олень — Північ, а Бобер пильнує Південь.

Є чотири великих старих Громів. Великий Грім Заходу — наймогутніший. Він вбраний у хмари. Тулуб його безплотний, зате має чотири велетенські крила.

Не має ніг, зате є страшні кігті. Без голови, зате є величезний дзьоб з гострющими зубами. Він чорний.

Другий за ним Вакінян Півночі — червоний. Третій Грім Сходу — жовтий. Четвертий Грім — білий, але дехто вважає, що він блакитний. Оцей останній — без очей та вух, однак і бачить, і чує. Як воно так — невідомо. Час від часу невинній людині вдається побачити Грома уві сні, але частково. Ніхто ніколи не годен уздріти Грома цілком, навіть у видінні, то ж їхня подоба відома з безлічі снів і видінь.

Тіпі Великого Грому стоїть під найвищим кедром. Ось чому його листям обкурюємось при наших обрядах, щоб кедровим духом очистити і нашу оселю і самих себе. У середині тіпі є гніздо, вимощене кістьми. У ньому велетенське яйце, звідки вилупиться дитя. Яйце більше навіть за всю Південну Дакоту.

Ви не побачите Громів, бо вони за паравоном темних хмар, але можете відчути їхню присутність. Я часто відчував. Вони можуть з’явитись, щоб нагнати страху і впевнитись, чи годен ти витримати свій іспит видінням — свої чотири дні і ночі без їжі і сну на вершині самотньої гори. Отак випробовують тебе, і все ж Вакінян — добрі духи. Охоче помагають людям, навіть якщо трохи і полякають.

Усе в природі рухається, як білі кажуть, за годинниковою стрілкою. Лише Громи рухаються протилежно. Такий в них спосіб — зворотний. Ось чому, як присниться тобі Грім, то стаєш гейока, перевертнем, інакшим, ні сим ні тим, «навспаком». Це тобі дає силу, але ж не бути весь час гейока, і