Валентин Лукіч Чемеріс - Рогнеда

«Молода, небесної краси черниця у пустелі десь замолює гріхи…»

Гріх… Поганий, непорядний вчинок, якась помилка, недогляд.

Одне слово, беззаконня.

Звідси: брати гріх на душу. Робити що-небудь усупереч прийнятим нормам моралі. Отже, гріховодник – це той, хто порушує правила моралі.

За релігійним віруванням, гріх – це слова, думки, вчинки-діла, які порушують Божі закони і заповіді, а гріх (ще раз згадаємо Іоанна) – є беззаконня.

Це пізніше християнство (ним же й прийняте) так різко змінить Володимира і так вплине на його характер, що він відпустить чотирьох жінок і всіх наложниць (а їх було в нього та було!) і залишиться тільки з Анною, а з його «пожадливості до жінок» і сліду не лишиться. Наприкінці життя він стане святим і буде канонізованим церквою й отримає ім’я Святий, а в народі прізвисько – Красне Сонце…

А тоді, в Полоцьку, ним знищеному у 978 році, він ще буде затятим язичником, жорстоким убивцею і насильником, для якого не існуватимуть ні народні моральні засади, ні честь, ні совість, ні гідність, ні елементарна людська порядність.

Він буде в полоні беззаконня.

Що часто закінчувалося, як тепер у довідниках пишуть, «розгнузданими оргіями». До всього ж, публічними.

У Стародавній Греції і Римі це були язичницькі свята на честь Вакха, бога виноробства і вина. Влаштовувалися вони ночами на лоні природи, при світлі смолоскипів, коли під впливом випитого вина святкуючі доводили себе до бурхливої екзальтації. (Згодом вакханалії будуть заборонені). У слов’янському язичництві були свої подібні свята – русалії на Івана Купала.

Були й групові злягання, і секс (тоді цього слова, правда, не знали, але суть знали і – добре знали) не був чимось стидким, забороненим. І таємним, коли з цим дійством ховалися від сторонніх очей, теж не був. Сексом часто займалися й привселюдно, особливо на різних оргіях, доводили цим свою зверхність і силу. І той, хто брав верх у таких зляганнях, ставав переможцем.

Сексом утверджували не лише свою владу над жінкою, а й владу над усіма іншими. А жінці в першу чергу мстилися насильством, ґвалтуючи її, аби була покірною і безсловесною і знала, хто над нею.

Адюльтер – перекладається, як розпусний, ширше – подружня зрада.

Любощі із коханою.

Хоча, якщо вже бути точним, то це не кохання, а – адюльтер.

І не для жінок той адюльтер, себто право на позашлюбні зв’язки. Ні-ні, не для прекрасної половини роду людського, для них залишається шлюб.

Адюльтер (право на позашлюбні зв’язки) неподільно належить лише чоловікам. Так уже склалося в роду людському. Чи право це завоювали собі чоловіки, як сильніша стать. Як зазначають спеціалісти, цей, кажучи сучасною мовою, подвійний стандарт, пояснюється тим, що у ветхозавітній традиції жінка є власністю чоловіка. А вже він… Одне слово, що хочу, те й роблю – за правом сильного. У всі часи, починаючи з ветхозавітних, потяг сильної статі до зрад виправдовувався тим, що для чоловіка зрада – задоволення не тільки хіті, але й самолюбства, утвердження перед собою та іншими свого чоловічого «я».

Інакше кажучи, коли «ветхозавітні патріархи мали наложниць без ліку; патриції перетворювали трапезу у вакханалію; кочові вожді прилюдно оволодівали полоненими княгинями; султани примножували гареми; сеньйори користувалися «правом першої ночі» (узаконений адюльтер); галантні королі облаштовували вишукані вертепи (король бавиться); «батьки народів» утримували цілий штат «масажисток», нинішні володарі заводів, газет, пароплавів оточують себе солоденькими дівчатами – усе це не що інше, як демонстрація могутності і влади» (А. Валентинов).

І ще зазначають: сьогоднішній адюльтер з красиво-вишуканими залицяннями-упаданнями і тривалими відносинами йде в минуле. У наші дні (початок третього тисячоліття) час так пришвидшився і заодно й подорожчав так, що його просто шкода витрачати на довготривалі упадання. На адюльтер, одне слово. До того ж, утримання постійної коханки вимагає від чоловіка постійної уваги і значних вкладів. А тому простіше і дешевше сьогодні… На ходу? Так, на ходу. Який адюльтер, яке там довготривале залицяння…

Адюльтер з його довгою «тяганиною», бодай і закохано-поетичною, годився для однієї обраниці. А коли їх цілий гарем переповнений? Тут привели красуню з гарему, раз-два і…

І подавай нову. І весь адюльтер.

Тоді ще еротизм (пізніше буде названий сексуальністю) пов’язувався в слов’ян зі святами, веселістю-сміхом, піснеспівами та музикальними витребеньками різних боянів-скоморохів. І все те еротичне буйство, вельми звабливо-мальовниче, влаштовували на честь бога Ладо, що пізніше перетворилося на свято Купала. А ще пізніше, вже за християнства, коли язичницький еротизм ніяк не вгамовувався, аскети-монахи обурливо писатимуть:

«Тут же есть мужам и отрокам великое падение на женское и девичье шатание. Тако же и женам мужатым беззаконное осквернение тут же».

У ті часи ганебного дійства, що пізніше буде названо проституцією, ще не було, а блудницями (справжні з’являться лише у XІІ ст.) називали дівчат, які шукали парубків на роль чоловіків, сиріч у тих пошуках «блуждали».

Правда, тоді, починаючи з кінця