Аліна Миколаївна Болото - Вдова узурпатора

— Так.

— Ти завжди купуєш саме «Міський»?

— Ні, а що він, гірший?

— Та як тобі сказати… Якщо ти нікуди не квапишся, я розповім тобі історію, що почалася саме з пачки «Міського» маргарину.

Так, у всьому винна саме пачка маргарину, бо саме її мені й не вистачало! Ну, добре, нехай це було тридцять перше грудня, але ж торт можна було й у магазині купити!

Вискочила я з під’їзду, дивлюся — прямо біля нашого будинку зі своїм візком продавщиця розташувалася. Молоко, кефір, сирки різні, а головне — маргаринові пачки, сніжком запорошені, лежать. Зраділа я, гроші скоріше даю, а сама маргаринову пачку хапаю. Треба ж, пощастило як! У магазин не доведеться іти!

Через пару хвилин сусідка стукає: чи нема у мене трохи майонезу, запитує. Я говорю, що цей продукт щойно в продажу бачила просто біля під’їзду. Сусідка виглянула, головою похитала й в інші двері стукає. Не було там уже продавщиці, і товару її не було. Тільки мені тоді це дивним не здалося — свято, хто як може, так і торгує.

Як дійшла справа в мене до маргарину, дивлюся, іній на ньому розтанув, а за назвою начебто незнайомий малюнок красується: не то терем-теремок, не то хатинка на курячих ніжках. Букви ж звичайні, блакитненькі — «Міський маргарин» написано. Напевно, треба було просто розгорнути пачку, і маргарин у мисці поставити на вогонь розтоплювати, а мене потягнуло картинки розглядати…

…І от, тепер цей сарай! На стінах цвіль, на вікнах ґрати, у кутках — павуки, у печі вогонь танцює, а в трубі вітер підвиває.

Сказати, що трохи не по собі, — надто м’яко, сказати, що від страху зуб на зуб не потрапляє, — соромно. Так, легке нервове тремтіння!

Тут у трубі завило дуже вже голосно, з печі дим повалив, на підлогу іскри так і посипалися. Пожежа не трапилася лише через неймовірну вогкість підлоги в тутешньому готелі. Посередині сараю матеріалізувалася зігнута фігура з мітлою й великою коробкою з написом «Торт» у руках.

Бабуля відкашлялася, жбурнула убік ношу й гучно гаркнула: «Бре-кекс!» Мітла із всіх прутів кинулася до порога, де й застигла в стійці «струнко». Торт злетів у повітря й скромно опустився на порослу мохом кришку стола.

— Привіт, — весело сказала бабуля, блиснувши єдиним зубом. — Ласкаво просимо!

— У мене грошей немає! — повідомила я про всяк випадок.

Бабуля задумливо поскребла підборіддя.

— Це нічого.

— Мене почнуть шукати через півгодини!

— Не знайдуть, — утішила бабуля.

— Як не соромно вам, жінці похилого віку, брати участь у викраденні людей?!

— Хто тут жінка похилого віку?! — обурилася бабця.

Старушенція клацнула пальцями й миттю помолодшала років на двісті.

— Дзеркало!

Протилежна стіна дзвякнула, заскрипіла й нарешті видала зображення смаглявої брюнетки з величезними синіми очима й губами кольору стиглого помідора.

— Без підлабузництва!

Дзеркало затуманилося і явило погляду пишну даму в напудреній перуці й запекло декольтованому платті. На шиї дами мерехтіло діамантове намисто. Моя господарка критично оглянула вбрання й залишилася незадоволена:

— Кому ти фальшивку підсовуєш?! Думаєш, я справжні коштовності від підробки не відрізню?

Дзеркало винувато мигнуло й відразу запропонувало звичайний брючний костюм.

— Беру! — рішуче кинула поважна дама, відразу вбираючись у брюки й светр. — До речі, можеш називати мене просто Ягусею!

У мене в голові повним ходом продукувався туман. Коли людина зіштовхується з тим, що, на її погляд, існувати не може, це завжди виводить із рівноваги.

— Що вам треба? — нарешті зібрала я слова в питання.

— Чую розумні слова! — зраділа Ягуся. — Треба провернути інтригу.

— Що?!

— Провернути інтригу, — терпляче повторила колишня бабуля. — Ти будеш моїм агентом у боротьбі проти феї Інеї.

Я пошукала очима стілець, але не знайшла й сіла на сучкувате поліно, яке стояло сторчма.

— Тітонько, мила, так вам до лікаря треба! Випустіть мене звідси, я збігаю «Швидку» викличу!

Ягуся гнівно фиркнула й відразу перетворилася на древню бабу.

— Ще чого вигадала! — прошамкала бабуля. — Лікарі самі до мене на консультації бігають! У мене он і диплом під склом висить! — На стіні й справді темніло щось сіре, укрите пилом і схоже на поїдену жучком кору дерева. — У мене — перша категорія з основ чарівництва! Погоджуйся, а то приговорю до довічного слухацтва.

— До чого?

Замість відповіді старушенція схопила мене за руку й потягла в далекий куток, де під порохнявою кришкою таївся вхід у підземелля. Униз вели страшенно скрипучі сходи.

— Дивися! — баба ткнула пальцем у темряву, палець зайнявся яскравим блакитним полум’ям, і стіни підземелля освітилися примарним сяйвом. Клітки, ґрати, ланцюги, і ніде —