Генрік Ібсен - Ляльковий дім

Н о р а (притихлим голосом). Я знала.

Ф р у Л і н н е. Тобі нема чого боятися Крогстада. Але ти повинна все сказати.

Н о р а. Не скажу.

Ф р у Л і н н е. Тоді лист усе скаже.

Н о р а. Спасибі, Кристино. Я знаю, що тепер робити. Тсс!

Х е л ь м е р (входить). Ну, фру Лінне, намилувалися нею?

Ф р у Л і н н е. Так-так, і тепер попрощаюсь.

Х е л ь м е р. Уже? А ця ваша робота, оце плетіння?

Ф р у Л і н н е (бере роботу). Так, дякую. Мало не забула.

Х е л ь м е р. То ви ще й плетете?

Ф р у Л і н н е. Буває.

Х е л ь м е р. Знаєте, ви б краще вишивали.

Ф р у Л і н н е. Вишивати? Чому?

Х е л ь м е р. Набагато краще. Бачите: тримати роботу ось так, лівою рукою, а правою роблять стібки... ось так... легкими, вільними рухами... Чи не так?

Ф р у Л і н н е. Так, здається...

Х е л ь м е р. Плетіння, навпаки, не може бути красиве; завжди якось незграбно. погляньте: ці стиснені руки... ці спиці — то вгору, то вниз... якась китайщина... О яке чудове шампанське там подавали!

Ф р у Л і н н е. Ну, прощавай, Норо, і не опирайся більше.

Х е л ь м е р. Добре сказано, фру Лінне!

Ф р у Л і н н е. На добраніч, пане директоре.

Х е л ь м е р (проводжаючи її до дверей) На добраніч, на добраніч. Сподіваюсь, благополучно дійдете додому? Я б залюбки ... та вам недалеко. На добраніч.

Фру Лінне виходить, він замикає за нею двері і повертається.

Ну, нарешті спровадили! Страшенно нудна особа.

Н о р а. Ти дуже втомився, Торвальде.

Х е л ь м е р. Ані трохи не втомився.

Н о р а. І спати не хочеш?

X е л ь м е р. Зовсім ні. Навпаки, я дуже збуджений. А ти? Так, у тебе дуже втомлений і сонний вигляд.

Н о р а. Так, я дуже втомилась. І скоро засну.

Х е л ь м е р. От бачиш! Отже, я добре зробив, що ми не залишились ще.

Н о р а. О, ти все добре робиш.

Х е л ь м е р (цілуючи її в лоб). Ну от, жайворонок заговорив по-людському. А ти помітила, як Ранк був сьогодні збуджений?

Н о р а. Справді? Хіба? Мені не довелося з ним поговорити.

Х е л ь м е р. І мені майже також. Та я давно не бачив його в такому піднесеному настрої. (Дивиться на неї якусь хвилину, потім підходить до неї ближче.) Гм!.. Однак, як чудесно знову опинитись у себе вдома. Ах ти, чарівна, юна красуне!

Н о р а. Не дивися на мене так, Торвальде.

Х е л ь м е р. Що? Мені не можна дивитися на моє неоціненне багатство? На всю цю чарівну красу, яка належить мені, мені одному, вся цілком!

Н о р а (переходячи на другий бік столу). Не треба так говорити зі мною сьогодні.

Х е л ь м е р (йдучи за нею). У твоїй крові все ще кипить тарантела, як подивлюся. І тому ти ще чарівніша... Чуєш?.. Гості вже розходяться. (Стишеним голосом.) Норо... скоро в домі все затихне.

Н о р а. Сподіваюсь.

Х е л ь м е р. Чи не так, моя кохана? О, знаєш, коли я буваю з тобою у товаристві, — знаєш, чому я так мало розмовляю з тобою, тримаюсь від тебе якнайдалі, лише потай поглядаю на тебе?.. Знаєш чому? Тому що я уявляю собі, ніби ти моя таємна любов, ніби ми з тобою одружені потай і ніхто навіть не підозрює, що між нами щось є.

Н о р а. Так-так-так, адже я знаю, що всі твої думки про мене.

Х е л ь м е р. А коли ми збираємося йти і я накидаю шаль на твої ніжні, юні плечі... на цей дивний вигин шиї... Я уявляю собі, що ти моя юна наречена... то ми просто з-під вінця... що я вперше приведу тебе зараз у свій дім... вперше залишуся з тобою сам... один з тобою, моя юна, трепетна красо! Весь