Василь Миколайович Іванина - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86

їм зброю, з почестями відпустив на батьківщину.

Стосунки між російським імператором та Наполеоном зайшли так далеко, що вони вирішили виступити разом проти Англії, завдавши їй удару в… Індії. Павло І розпорядився навіть спорядити туди розвідувальний загін донських козаків. Кінцевою метою було позбавити Англію азіатської житниці, а потім розгромити і саму острівну імперію.

Напередодні цих подій Бонапарт, відбивши в англійців Мальту, передає Павлу І знаки верховної влади великого магістра мальтійського ордену.

Наполохані цим союзом англійці через своє посольство у Петербурзі зав’язують стосунки з невдоволеними Павлом І придворними. А їх було чимало серед вищого дворянства, де більшало жертв неврівноваженого характеру російського імператора. Коли світ обійшла звістка, що Павла І задушено у його спальні, Наполеон одразу впізнав тут руку англійців. Спілка Росії і Франції розпалася. Донських козаків відкликали з походу.

Оце, здається, і є найбільш давній, з відомих історії, факт зв’язків нашої країни з Мальтою.

І раптом у головному храмі острова — соборі Іоанна Богослова бачу пам’ятник нашому співвітчизнику, про який не доводилося чути. Переді мною — запорозький козак. У мармурі. Як частина скульптурної композиції. Як сталося, що запорожець увічнений тут?

Композиція, подумалось, покликана прославити образ якогось лицаря. Хоча він більше нагадує лихваря або купця. Ліворуч під ним — раб-негр, який догідливо дивиться на господаря. А праворуч — запорозький козак. Напружений могутній торс, кожен м’яз говорить про порив до волі, в очах — ненависть і мука. В центрі композиції — текст латиною.

Поволі проходжу повз скульптурну групу. Промені світла падають на козакове обличчя, відтіняючи його, і здається, що по щоці козака котиться сльоза. Вражаючий ефект!

Старанно фотографую. В Києві показую фото фахівцям. Вони ніколи не чули про цю композицію. Але підтверджують: на ній справді запорозький козак. Зверху — то донатор храму (той, що дав кошти на його побудову) на ім’я Ніколао Коттонер. А козак і негр — образи алегоричні. Козак символізує Нескореність, Силу Духу, негр — Рабство. Скульптор невідомий, але він з послідовників манери Мікеланджело. Композицію створено десь після 1680 року.

Чому саме наш земляк став для скульптора та, певно, й замовника, символом нескореності? Звідки це правдиве уявлення про моральні якості запорожців?

Тут можна робити тільки припущення. Відомо, що запорозькі і донські козаки боронили наші землі від татаро-турецьких набігів, і бувало, попадали в полон. Можливо, цих невільників продавали і на Мальту, де вони вражали своєю волелюбністю. Бо запорожець зображений міцною тілом і духом людиною, для якої життя немислиме без волі. Ця версія, з огляду на характер скульптури, здається найбільш близькою до істини. Але можлива й інша. На час створення композиції запорозькі козаки були досить відомі у Європі як хоробрі воїни, учасники далеких походів (наприклад, отамана Сірка до Франції), як учасники військово-дипломатичних місій.

Та як би там не було, але відгук нашої далекої історії там, на далекій Мальті, справді вражає.

Мир нашому дому

На північ від Британії лежать Фарерські острови. Це — датська провінція, яка має свою автономію. Островів — двадцять, заселених — сімнадцять. Тут свій парламент, і своє самоврядування. Сувора природа, віддаленість від і континенту створюють враження, що острови ці — на краю і землі. Їхня столиця Торсхавн скидається скоріше на добре впорядковане селище, ніж на місто. Вулиці просякли запахом риби і моря. Тут, як і в Ісландії, розводять овець і ловлять рибу.

Ледве ми ступили з судового катера на причал, як ураз почули:

— Здрастуйте, товариші!

Навіть не встигнувши здивуватись, за звичкою відповіли: “Здрастуйте!” і побачили перед собою ставного молодого чоловіка з голубими очима.

— Андре Нікласен, — назвався він, — вітаю вас від імені Товариства радянсько-фарерської дружби.

Андре — фарерський комуніст. В свій час навчався у Москві, чудово володіє російською мовою. З нами, радянськими громадянами, зійшовся швидко. У розмові з ним забуваєш, яка велика відстань між нашими країнами. Ми — однодумці, і це одразу стирає кордони.

Андре розповідає:

— Нас, комуністів, на островах небагато. Буржуазна пропаганда зображає нас “агентами Москви”.

— Невже й тут такої ж співають?

— І є люди, які їм вірять! Але ми боремось, ми прагнемо правильно інформувати людей про себе й про події в світі.

Андре розповів, що Товариство радянсько-фарерської дружби було створене 1979 року. Воно нараховує понад 600 чоловік. Це не так мало на 42 тисячі населення.

Голова Товариства — ректор єдиного тут вищого учбового закладу Андріяс Файгорд. Людина ліберальних поглядів, він побував у нашій країні, пересвідчився в щирості нашої миролюбної політики.

Ми провели в Торсхавні волейбольні матчі із студентами, обмінялися думками про становище в світі, говорили про чудові романи всесвітньовідомого фарерського письменника Вільяма Хайнесена “Чорний казан” і “Пропащі музиканти”, видані в нашій країні.

Не забути також вечір, проведений разом з комуністами Західної Німеччини. Гостями екіпажу були керівники організацій НКТІ з чотирьох земель ФРН: Гамбурга, Шлезвіг-Гольштейна, Нижньої Саксонії і Бремена. Ця бесіда допомогла ближче познайомитися з нелегкими долями борців за справу робітничого класу на Заході. Такий вечір красномовніше від багатьох книжок розкриває становище трудящих в капіталістичній країні. Залишилися в пам’яті також зустрічі з комуністами Італії, Португалії, з прогресивними діячами Латинської Америки.

Не така вже й велика наша Земля. Навіть якщо дивитися на неї не з космосу, а з борту звичайного морського судна. І тим більша відповідальність лягає на нас, землян, за її збереження. Тому такими дорогими були зустрічі з людьми доброї волі, які вселяють оптимізм, надію, що сили миру множаться і переможуть.

Олександр Ємченко
ТЯНЬ-ШАНСЬКІ ВЕРШИНИ СЕМЕНОВА
Нарис

Таке в історії вивчення нашої планети траплялося не часто. Як правило, нововідкриті хребти і плоскогір’я, моря і острови, затоки і протоки називають іменами першопрохідців. У цьому випадку наймення величезного гірського краю ототожнилося з іменем людини, котра дослідила й описала його.

Гірська країна — небесний Тянь-Шань, прізвище її дослідника — Петро Петрович Семенов. З 1906 року він став — Семенов-Тян-Шанський.

Він був достоту незвичайний чоловік. Географ і геолог, ботанік і зоолог, економіст і статистик, літератор і мистецтвознавець, видатний громадський і державний діяч.[8] Часом здається неймовірним, щоб одна людина могла осягнути і встигнути стільки.

Перший біограф Семенова-Тян-Шанського А. А. Достоєвський, племінник автора “Записок з Мертвого дому”, з яким Петра Петровича єднала