Алессандро Кампі - Муссоліні

Belardelli, Fascismo e grande capitale, in G. Belardelli, L. Cafagna, E. Galli della Loggia e G. Sabbatucci, Miti e storia dell’Italia unita, Bologna, 1999, p. 130.

2 G.A. Borgese, Golia. Marcia del fascismo (1937), Milano, 1983, p. 165.

3 A. Tasca, Nascita e avvento del fascismo (1938), Bari, 1972, p. 47.

4 Цит. за M. Sarfatti, Dux (1926), Milano, 1982, p. 142.

5 A. Roveri, Mussolini. La carriera di un dittatore attraverso i suoi scritti e discorsi, Milano, 1994, p. 22.

6 Е. Сантареллі у передмові до Scritti politici di Benito Mussolini, Milano, 1979, p. 21.

7 G. De Luna, Benito Mussolini. Soggettività e pratica di una dittatura, Milano, 1978, p. 22.

8 R. Zangrandi, Mussolini, Milano, 1966, p. 19.

9 Цит. за G. Volpe, L’Italia moderna. 1815–1898, Firenze, 1973, p. 6.

10 Y. De Begnac, Taccuini mussoliniani, ред. F. Perfetti, Bologna, 1990, p. 9.

11 Як писав Е. Галлі делла Лоджія в La «rivoluzione fascista», in Belardelli et al., Miti e storia dell’Italia unita, cit., p. 121, у Муссоліні «назавжди залишилося суб’єктивне бажання, попри все, вважати себе революціонером за типовою ієрархією політичних постатей, яку він засвоїв іще на початку свого культурного становлення».

12 Див. F. Furet, Il passato di un’illusione. L’idea comunista nel XX secolo (1995), ред. M. Valensise, Milano, 1995, p. 196.

13 E. Ludwig, Colloqui con Mussolini (1932), Milano, 1970, p. 84.

14 Спочатку було наведено критичну думку Таска щодо муссолінівського соціалізму, з приводу якого треба все ж таки згадати, наскільки відступницькою та скитальницькою, а отже, й вельми символічною для цілого покоління, до якого належав й Муссоліні, була політико-ідеологічна історія його життя: соціаліст у молодості, один із засновників комуністичної партії Італії в 1921 році, потім вигнанець-антифашист, антикомуніст з 1929 року, вішіст за років клерикально-фашистського уряду маршала Петена, зрештою соціал-демократ у післявоєнний період.

15 G. Dorso, Mussolini alla conquista del potere (1949), Milano, 1963, p. 61.

16 R. De Felice, Mussolini il rivoluzionario, Torino, 1965, p. 4. (В тексті виділено курсивом.)

17 Там само.

18 Dorso, Mussolini alla conquista del potere, cit., p. 61.

19 De Begnac, Taccuini mussoliniani, cit., p. 9.

20 Ludwig, Colloqui con Mussolini, cit., p. 57.

21 Там само, p. 8.

22 Див. свідчення Е. Муссоліні, Mio fratello Benito, Firenze, 1957, p. 14.

23 Mussolini, Opera omnia, vol. XXXIII, p. 226.

24 Див.: Там само.

25 De Begnac, Taccuini mussoliniani, cit., p. 5.

26 Mussolini, Opera omnia, vol. I, p. 53.

27 Mussolini, Opera omnia, vol. II, p. 124.

28 Див. De Felice, Mussolini il rivoluzionario, cit., pp. 40-42.

29 Див. Mussolini, Opera omnia, vol. I, pp. 101-104.

30 Див. Mussolini, Opera omnia, vol. II, p. 8.

31 Mussolini, Opera omnia, vol. II, pp. 103 (перші дві цитати), 117, 237.

32 Mussolini, Opera omnia, vol. XXXIII, p. 246.

33 Незважаючи на назву, йдеться не про те видання, з яким він співпрацював у період свого перебування в Швейцарії.

34 Mussolini, Opera omnia, vol. II, p. 5.

35 Mussolini, Opera omnia, vol. III, p. 253.

36 Там само, p. 260.

37 Там само, p. 340.

38 G. Megaro, Mussolini dal mito alla realtà (1938), Milano, 1947, p. 344.

39 Mussolini, Opera omnia, vol. IV, pp. 173-174.

40 Цит. в De Felice, Mussolini il rivoluzionario, cit., p. 182. (Виділення курсивом наше.)

41 Mussolini, Opera omnia, vol. VI, p. 48.

42 Див. E. Gentile, Le origini dell’ideologia fascista (1918–1925) (1975), Bologna, 1996, pp. 69-80.

43 Mussolini, Opera omnia, vol. IX, p. 78. (Виділення курсивом наше.)

Частина четверта. «Велика війна» та занепад ліберальної системи
Війна у витоках фашизму

Навіть сьогодні важко уявити глибокі зміни, спричинені Першою світовою війною в європейському суспільстві, економіці та культурі того часу. То була справжня катастрофа: «наймасштабніша політична і соціальна революція, яку пам’ятає історія»1.

Неймовірна жорстокість цього конфлікту з нечуваною раніше ідеологічною складовою, залучення величезних людських мас, купа матеріальних і духовних руїн, спричинених усього за декілька років, – усе це лягло в основу колективного почуття розгубленості та тривоги, що залишило глибокий слід у всіх соціально-культурних проявах того періоду: в поезії, прозі, художньому мистецтві, філософії. Вплив був настільки вагомим, що після війни жодна річ не могла залишитися такою, як раніше, і принаймні в Європі це означало остаточний кінець історичного періоду: ліберально-буржуазної доби, так званої belle époque[31]. Перші післявоєнні роки, позначені глибоким соціальним напруженням, важкою економічною кризою, станом хронічної політичної нестабільності, втратою індивідуальної та колективної ідентичності, звичайно, тільки підсилювали занепокоєння та тривогу тих, хто безпосередньо брав участь у війні або відчув на собі її жахливі наслідки.

Генетичний зв’язок між війною та фашизмом, про який свідчать біографії головних фашистських лідерів, адже всі вони (починаючи з Муссоліні) пройшли крізь випробування траншейним вогнем і залишилися під його глибоким впливом, – це один з небагатьох аспектів наукової літератури на тему фашизму, щодо якого збігаються думки різних дослідників. Разом із вій­ною на історичній арені з’явилися нові колективні соціальні суб’єкти (наприклад, ветерани та молодь). Спричинена війною