Іван Якович Франко - Борислав смiється

положення, а з другого боку, блискучими Леоновими обiцянками, Шеффель уляг. Вiн прирiк Леоновi, що поїде з ним до Борислава i буде вести таємну фабрикацiю церезину, та й то за вiдповiдно невелику плату. А щоби будову i ведення нової фабрики прикрити чиii iншим i вiдвести людськi очi, Шеффель, несвiдомий галицьких обставин, порадив Леоновi голосити, що се будується невеличкий паровий млин.

Леон, як ми бачили, й зробив се, не розваживши добре, до чого ся рада могла довести.

Уладивши дiло з Шеффелем, Леон не спочив. Вiн кинувся вишукувати для будущего свого церезину вiдбуту. При помочi свого агента йому удалось по якiмось часi найти кiлькох росiйських жидiвкапiталiстiв, пробуваючих переїздом у Вiднi. Вони радо прийняли на себе посередництво в справi достачування церезину, i дiйсно, по трьох тижнях Леон уже заключив з свiжоутвореною в Росiї «Восковою спiлкою» контракт на доставу в пiврiчнiм протягу 200 тисяч сотнарiв церезину з такими корисними условинами щодо цiни i перевозу, що вже наперед мiг обчислити чистий зиск з того одного дiла на яких 100 тисяч ринських. От тодi вiн, ухопивши з собою золотодайного Шеффеля, пудом подув у Галичину, щоб, як стiй, узятися до дiла. Воску готового у нього в Бориславi було 10 тисяч сотнарових брил в магазинах. Два або й чотири рази тiльки вiн мав надiю сейчас же за власнi грошi i по дешевiй цiнi закупити на мiсцi у дрiбних властивцiв ям, пiзнiше мали його контрагенти прислати в Борислав своїх людей, щоб доочне переконатися, чи, кiлько i якого воску вироблено, а тодi мав Леон одержати таку часть угодженої суми, яка була пiсля контракту вартiсть приготованого воску; за тоту суму вiн надiявся постачити цiлу решту, умовлену контрактом, так що прочi грошi були б його чистим зиском, вiдлiчивши хiба плату Шеффелевi та кошти вибудування фабрики.

I Шеффель за той час не дармував. Вiн, щоб зарекомендуватися свому «хлiбодателевi», виладив докладний план нової фабрики, позамовляв ураз iз агентом кiтли, рури та прочi потрiбнi металевi прилади у вiденських фабриках, вимовляючи собi якнайскорше їх приготування. Таким свiтом пiд час свого тринедiльного побуту в Вiднi Леон безперечно досить потрудився коло уфундування свого багатства i своєї фортуни. Весь той час вiн бiгав, мов у гарячцi, з нiким не бував, не забавлявся, не вступав до знакомих, ба навiть не вiтався з Германом Гольдкремером, котрого кiлька разiв стрiчав на вулицi в натовпi пiшоходiв. Загальна спекуляцiйна гарячка обхопила його, — свiт мiнився перед його очима, i в нiм Леон не мiг уже добачити нi друга, нi брата, нi правди, нi кривди, — нiчого, крiм золота, багатства i блиску. Тота гарячка не покидала його й по поворотi до Дрогобича. Ми бачили, що ще того самого дня, коли приїхав з Вiдня, вiн загодив будовничого i Бенедя, а в понедiлок, з початком тижня, i сам полетiв до Борислава, щоб власними очима допильнувати закладин нової фабрики. Його мов перло, гнало щось, щоби якнайскорше зробити се дiло, тож вiн по поворотi з Вiдия рiшився, хоть i не дуже радо, спинити на час будову свого пишного дому, щоб мож тим способом бiльше грошей i бiльше сили повернути на якнайшвидше довершення нового, зисковного дiла.

«Адже ж дiм мiй, щастя моє, сила моя, проте, не перестане будуватися, рости пiд небо! Нi, iменно успiшне довершення сього дiла — то буде одна з найголовнiших пiдвалин мого дому».

Отакi споминки i такi мислi, на тисячнi лади переливанi, забавляли Леона пiд час скорої їзди до Борислава. Мiцне гойдання брички розкiшно вколисувало його, а його власнi мислi та думи золотили перед ним увесь свiт.

Ось вiн уже минув Губичi i, не доїздячи Борислава, казав вiзниковi зупинитися на гостинцi. Вилiз з брички i.пiвперек толоки рушив на рiчку, де мала будуватися фабрика. Але, ще заким пiдiйшов iд тому мiсцю, почув тамка якийсь гамiр. Озирнувся i побачив з немалим дивом велику купу народу, що стояла довкола плацу, товплячися та цiкаво роззираючись. Були се по бiльшiй частi жиди, властивцi ям бориславських, хоть досить також було безробiтних рiпникiв, жидiвок з дiтьми, жиденят i всякого другого зброду. «Що за прислiв'я? — подумав собi Леон. — Що могло ту статися, що така товпа народу ту згромадилась?»

Дiло вияснилось зовсiм просто. Ледве товпа цiкавих його побачила, коли сейчас жиди-властивцi рушили супротив нього i засипали його питаннями: що? як? чи справдi вiн паровий млин будує? вiдки так нагло прийшла йому подiбна думка? пощо наражується на неминучi страти, так як паровий млин у Бориславi, певно, не буде приносити йому нiякого доходу?

Леон дуже змiшався тими запитаннями. Вiн аж тепер одним разом зрозумiв, що, голосячи, немов то вiн будує паровий млин, вiн не то що не вiдвертає людськi очi вiд свого предприняття, але, противно, заострюе тiльки людську цiкавiсть. Тож вiн на всi запитання- своїх товаришiв по гешефтi всмiхнувся силуваним смiхом, не знаючи наразi, на яку вiдповiдь здобутися. Аж ось i робiтники, жидiвки та весь бiдний люд обступили Леона, однi — просячи його о роботу при будовi, при млинi, другi знов — дякуючи йому за те велике добродiйство для бориславської бiдноти, котрiй чень тепер легше буде о хлiб. святий. Леон ще дужче змiшався. Вiн побачив, що тут уже нiяк уйти уваги людської.

— Але ж, люди добрi, — сказав вiн одумавшись, — хто се сказав вам, що ту млин паровий будуєся?

— А от пав будовничии, що нинi рано приїхав шукати робiтникiв до нової будови!

— Е, то пан будовничий зажартував собi з вас! — сказав Леон. — Се не млин паровий, се проста нафтарня будується! Де менi до парового млина!

— A-a-a! — вирвалося з уст усiх присутнiх, мов знак здивування та розчарування. I бiднота сейчас почала розходитися, а жиди-властивцi якось мов свобiднiше почали балакати з Леоном, випитуючи його, пощо будує нову нафтарню? чи, може, буде потребувати нафти та воску i яке дiло буде в нiй провадити? Деякi цiкавiшi запитували його навiть, чи не зробив з ним якого контракту?

— Ми чули, — говорили деякi жиди, — що там, у Вiднi, зав'язується велика «Erdwachs Exploitations-Compagnie» (Спiлка визискування земного воску). Ви, певно, з нею в зносинах?

— У Вiднi? Спiлка визиск…? — дивувався Леон. — Нi, я про нiяку таку спiлку не чував i в зносинах з нею не стою!

— Чи можлива рiч? — дивувались i собi жиди. — Адже ви були в Вiднi, то аби там бувши, та й не чути навiть про зав'язання великої «Спiлки визискування»?

— Та де, — вiдпекувався Леон, — я в Вiднi був в приватних