Джованні Боккаччо - Декамерон

― Ходімо глянемо на сього святого; тільки бозна, як нам туди достатися, бо чув я, що на плацу повно німців{62} та іншого збройного люду, що поставив пан сього міста, щоб не сталось якого заколоту; а в церкві, кажуть, такого народу, що й яблуку ніде впасти.

Озветься тоді Мартелліно, охочий на те диво поглянути:

― То все нічого, я приберу такий ярміс, що доступимося до святого.

― Який би то? ― спитав Маркезе.

― А ось який, ― одвітував Мартелліно. ― Я прикинусь калікою, а ви обидва піддержуйте мене ― з одного боку ти, з другого Стеккі, нібито я сам іти неспроможен, та й ведіть мене до тих мощей зцілятися; хоч хто нас побачить, то поступляться і пропустять.

Маркезе і Стеккі на те пристали: не гаючись, вийшли вони з трактиру і подалися втрьох у безлюдне місце; там Мартелліно так поскарлючував собі пальці, так іскривив собі руки й ноги, рот, очі і все обличчя, що страх було глянути; хто б на нього не подивився, сказало б усяке, що то справді людина скалічена та збезвічена.

Узяли його такого Маркезе і Стеккі та й побралися до церкви, святі та Божі, смиренно благаючи всіх, хто по дорозі не стрінеться, пропустити їх Бога ради, і се їм легко давалося ― усі дивилися на них, гукали: «Розступіться, розступіться!» ― і так невзабарі протовпилися вони до того місця, де лежало тіло святого Гендріка. Кілька дворян, що там стояли, швидко схопили Мартелліна і поклали його на тіло, щоб сподобився він благодаті та й ізцілився. Усі люди пильнували, що ж із ним буде; перечасувавши трохи, почав він приставлятися, ― а він на те був великий мистець, ― нібито в нього розпрямляється спершу один палець, потім уся п'ясть, а послі вся рука, і так він випростався весь. Бачивши сеє, люди такий здійняли лемент во славу святого Гендріка, що й грім би грянув, то не чути було б.

І треба ж так трапитись, що стояв там недалечко один флорентинець, який добре знав того Мартелліна, хоч зразу був і не вгадав, як його вели нібито каліку; коли ж той випрямився, упізнав та як зарегочеться:

― А бий його Божа сила! І хто б таки, його бачивши, не пойняв віри, що то сущий каліка?

Почувши сі слова деякі тревіжани, та й питаються:

― Як то? Хіба не було в нього родимця? А флорентинець одказує:

― Та Боже борони! Він ізроду був прямісінький, як ми з вами, тільки що великий із нього мастак, як самі здорові бачили, приставлятися ким завгодно.

Як зачули ж вони сеє, більш нічого не питали, а всі ринулися вперед, волаючи:

― Узяти його, зрадника! Він, богозневажник і святотатець, прикидався тільки, буцім його родимець побив, щоб над нашим святим і над нами поглумитися!

Сеє кажучи, схопили його, зволокли з того місця, де він був, і, пірвавши його за чуприну та пошматувавши всю одежу на ньому, давай гамселити його кулаками та носаками, і не було, либонь, такого чоловіка, що не пристав би до того збіговиська. Мартелліно кричав: «Ґвалт, рятуйте!» ― і одбивався скільки сили, та се йому не помагало, бо на нього напирало все більше й більше народу. Стеккі й Маркезе бачать, що непереливки; помогти б ― так за свою шкуру страшно; давай вони тоді разом з усіма кричати: «Смерть йому!», ― а самі все-таки мізкували, як би його із рук народу вирятувати, бо таки були б його напевне доконали, якби Маркезе не піднявся на хитрощі. Побіг він швиденько до міської сторожі та й каже тому, що бурмистра заступав:

― Пробі рятуйте! Он той лихий чоловік вирізав у мене гамана з сотнею червінців. Прошу, веліте його схопити і верніте мені моє.

Почувши сеє, кільканадцятеро гайдуків миттю майнули туди, де горопашного Мартелліна без гребінця чесали, і, пропхавшися на превелику силу між юрбою, видерли його з рук самосудників геть побитого та понівеченого і повели до ратуші. Туди ж посунуло і множество тих, що од нього, мовляв, наруги дознали, а почувши, що його схоплено за крадійство, і собі давай казати, що і їм він нібито поодрізував гаманці, ― гадали, бачте, хоч тим йому надолужити. Вислухав усе те міський суддя, чоловік пресуворий, зразу ж одвів Мартелліна в сторону та й почав його про все допитувати. Та Мартелліно тільки оджартовувався, ніби йому той арешт за іграшку. Розсердився тоді суддя, велів узяти його на дибу та дати доброї хлости, щоб признався у злодійстві, а потім повісити. От ізняли його з диби, суддя й питає, чи правда тому, що на нього люди кажуть. Бачивши Мартелліно, що годі одмагатися, і каже:

― Добродію, я ладен визнати вам усю щиру правду, нехай тільки винувачі об'являть, де й коли вирізав я кожному гаманця, а я вже тоді скажу, що я робив, а чого ні.

― Добре, ― одвітував суддя і почав тих людей викликати; один говорив, що Мартелліно обікрав його тиждень тому, другий ― що перед шістьма днями, третій ― перед чотирма, а деякі сказали, що того самого дня. Почувши сеє, Мартелліно сказав:

― Добродію, всі вони брешуть у живі очі, а що я правду мовлю, ось тому доказ: бодай мені довіку не вступати в сей город, коли моя нога була тут раніше; я отсе допіру тільки прибув сюди і зразу ж, собі на лихо, пішов подивитися на мощі святії; там мені й дали чосу, оттак як бачите. А що сьому правда, то не дасть збрехати магістратський урядовець, що записує приїжджих, його реєстер та ще мій трактирник. Як допевнитесь, що так воно і є, як я кажу, то зволіте не мучити й не карати мене через отих лукавих суплікаторів[15].

Покіль те діялось, Маркезе і Стеккі, почувши, що суддя суворе вчинив проти Мартелліна слідство і вже потяг його на дибу, перелякались вельми, говорячи: «Отсе порятували товариша: із сковорідки та в огонь!» Кинулись туди-сюди, знайшли свого трактирника і все йому з'ясували. Той засміявся і повів їх до Сандра Аголанті{63}, що мешкав у Тревізо і мав велику силу при синьйорові{64}, розповів йому все по ряду і попросив його вкупі з ними заступитись за Мартелліна. Сандро, нареготавшися, подався до синьйора і сказав, щоб приведено Мартелліна.