Михайло Петрович Старицький - Талан

Л у ч и ц ь к а (розчулена, усмiхається, сльози течуть по виду). Хороший мiй!.. Дорогий!.. (Тисне руку Безродного).

Б е з р о д н и й. Ви любили багато i все оддали тiй любовi; а любов — найбiльша на землi сила, найвища сила й на небi: вона нiколи марно не гине; вона — i джерело, i весь розум життя!

Л у ч и ц ь к а (усмiхається щасливо). Так, так… Ви примирили мене… розважили…

Б е з р о д н й й. Та ще й жити будемо… Он i я, який дохлий, а ще сподiваюсь потрудитись… Вiрте, вiрте!

Л у ч и ц ь к а. Ох, коли б! Як менi хочеться жити, серцем радiти… Господи, не вкороти мого вiку! (Становиться на колiна). Пошли менi хоч хвилинку щастя… Я не зазнала його… Я нiкому зла не вчинила!..

Б е з р о д н и й i М а р и н к а (пiднiмають її). На бога надiйтесь! (Всi плачуть).

В И Х I Д VII

Тi ж та Жалiвницький, Лемiшка й хористи.

Ж а л i в н и ц ь к и й (кладе вiнок до нiг Лучицької). На довгий вiк! На наше всiх щастя! (Цiлує руку).

Л у ч и ц ь к а. Друже мiй! Вiрний мiй! (Обнiма).

Ж а л i в н и ц ь к и й. Ось i Котенко… (Дає грошi).

Л у ч и ц ь к а. Спасибi йому… I в його добре серце… Одслужу… (Маринцi). Сховай! (Передає грошi).

Л е м i ш к а (теж з вiнком). Благодiйцi нашiй!.. Неньцi нашiй!.. Сонечку нашому!..

Л у ч и ц ь к а (обнiма його, не допуска до руки). Таточку мiй, рiднесенький! Менi у вас… цiлувати руки… Спасибi, спасибi… Стiльки менi радостi! (Чим далi все бiльше iритується, швидше диха, дужче захоплюється радiстю).

Х о р и с т к и й х о р и с т и (з тортами i рушниками). Од хору з повiншуванням i пожаданням всього кращого, а найпаче здоров'я! (Передають Маринцi).

Л у ч и ц ь к а. Спасибi, спасибi!.. I дiтки не забули… Всiх, всiх обнiмаю… (Цiлує їх).

В И Х I Д VIII

Тi ж i Юркович.

Ю р к о в и ч (вбiгає весело). Непорiвняннiй, дивi нашiй до самої землi! (Цiлує руку). Хворобу — набiк, ворогiв — пiд ноги, а славою покотить по всьому свiтi.

Л у ч и ц ь к а. Спасибi! I цей згадав… Тiльки ворогiв… не топтати… а добром вiтати… то їх i не буде…

Ю р к о в и ч. Ну, не кажiть: ось я свого хазяїна як не вiтаю — не прибавля копiйки на строчку та й не прибавля!

Л у ч и ц ь к а. Уже з своїми… строчками… i мене розсмiшив…

Ю р к о в и ч. Ще й не так розсмiємось… Ще гопака з вами вшкваримо… Як маму кохаю… А може, й я свого кину… та до вас? (Запримiтивши мiни, обривається).

Маринка дає знову лiкарство.

(Одходить вбiк, вийма граматку i почина щось там писати). Материал хороший: два фельетона и три воспоминания.

В И Х I Д IX

Тi ж i студенти.

П е р ш и й с т у д е н т (кладе до нiг Лучицької вiнок). Од усiх українцiв — товаришiв вiтаю наше сонце, що зiйшло i освiтило славою рiдний край! Хай же воно сяє ще довго i огрiває теплом всiх обiйдених i задуб-лих! (Цiлує шановно їй руку).

Л у ч и ц ь к а. Дякую… всiх обнiма… не можу вимовити… радiсть забиває дух… (Усмiхається щасливо, плаче, чаще хапається рукою за серце).

Д р у г и й с т у д е н т (кладе до нiг вiнок). От имени товаршцей великороссов приношу дорогому и родному всем нам таланту искренний привет и наилучшие пожелания. Работая на благо возлюбленной родины, выi тем самым украшаете и венок отечественной славы. Живите же и пленяйте нас и наших южных братьев вашей дивной игрой, вашим симпатичным призванием!

Л у ч и ц ь к а (задихається). Надмiру… над силу… сьогоднi менi щастя… Благодарю… всех, всех… Видите, как я тронута… (Хапа за руку Безродного). Так… ви правi… ось вона, любов… Ось воно… найвище щастя!..

В И Х I Д Х

Тi ж i Кулiшевич та Палажка.

К у л i ш е в и ч (з галасом). Зозулечко моя! Сидиш? (Обнiмає). Поздравляю, поздравляю з менинами! Будь здорова, як вода, а багата, як земля, а щаслива, як… знаєш хто? (Пiдморгує). Ось тобi вiд мене! (Надiває на шию хрест),

Л у ч и ц ь к а. Сестрице!.. Рiднесенька!.. (Обнiмає). Не забула… Яка я сьогоднi щаслива… Так легко тут… Нiчого не чую… Я ще з вами… поживу!

К у л i ш е в и ч. А ось iще кращий подарунок. (Подає листа). Глянь!

Л у ч и ц ь к а (аж здригнулась). Лист? Ай! Од його! (Цiлує). Я не переживу такого щастя… Над силу… (Чита).

Безродний i Жалiвницький з докором до Кулiшевич, що така необачна.

Групiруються круг Лучицької. Вона полулежить в крiслi, вся укрита вiнками; тяжко дише, страшно збентежена. Справа i злiва на колiнах припали до неї Маринка й Палажка; решта — пiвколом ззаду; Безродний — посерединi. Рецензент упустив граматку i остовпiв.

(З останнiм зусиллям, стаючи непритомною). Ах, який рай!.. Пише: "Здоров… Лечу до тебе… Тепер нiхто не розраїть… Все життя тобi i твоєму талану… Все моє добро твоїй рiднiй сценi!" (Цiлує листа). Тепер я з ним… (На Безродного). Заживемо… Всiх вас пiднiмемо… Ах, яке щастя!! Чого ж ви плачете?? Тепер будемо щасливi… Господь зглянувся…

Б е з р о д н и й (через силу). Будемо… будемо…

Л у ч и ц ь к а (блаженно простяга вперед руки). Боже! Яка радiсть! У грудях дзвенить… Яке щастя огорта… Он i коханий… Летiм!.. Як ясно… як сонячно там… Ах! (Зразу роня руки i, звiсивши голову, посувається вниз, пiд вiнки).

Ж а л i в н и ц ь