Астрід Ліндгрен - Малий і Карлсон, що живе на даху

з переляку. І тоді вони побачили, що то брязнуло. На порожній таці з-під булочок лежало п’ять ере.

Малий знов захихотів.

— О, яка чудова корівця! — вигукнув він. — Заплатила за булочки!

Панна Цап аж почервоніла з люті.

— Що це за безглуздий жарт! — закричала вона й кинулась до вікна. — Це, мабуть, хтось із квартири над нами так забавляється: краде булочки й кидає п’ять ере!

— Над нами немає більше квартир, — сказав Малий. — Ми на останньому поверсі, далі вже тільки дах.

Панна Цап зовсім знавісніла.

— Я нічого не збагну! — кричала вона. — Нічогісінько не збагну!

— Еге ж, я вже помітив, — сказав Малий. — Але не журіться, всі ж не можуть бути швидкі на розум.

Лусь — і Малий дістав ляпаса.

— Я тебе навчу, як пащекувати! — крикнула панна Цап.

— Ні, прошу вас, не вчіть, — сказав Малий. — Бо мама не впізнає мене, як приїде додому.

Хлопцеві потемніло в очах, і він заплакав. Досі йому ніхто не давав ляпасів, і він їх не любив. Він злісно витріщився на панну Цап.

Тоді вона взяла Малого за плече і виштовхала до його кімнати.

— Сиди тут, і хай тобі буде соромно, — сказала вона. — Я замкну двері й заберу ключа, тоді ти, може, перестанеш щохвилини бігати до кухні.

Вона глянула на годинника.

— Я прийду о третій і відчиню. А до того часу подумай, що кажуть, коли просять пробачення.

І панна Цап пішла. Малий був лютий на панну Цап. Та водночас його трохи мучило сумління, бо ж він сам повівся не дуже гарно. Мама може подумати, що він дражнив хатнього цапа і був нечемний.

Мама, еге ж… Малий міркував, чи не поплакати йому трохи.

Аж ось він почув гудіння, і крізь вікно влетів Карлсон.

Карлсон запрошує Малого на бенкет з булочками

— А чи не пообідати нам трошки? — сказав Карлсон. — Шоколад з булочками в мене на ганочку… я пригощаю.

Малий тільки мовчки дивився на нього. О, який Карлсон чудовий, найкращий за всіх! Малому аж захотілось обняти його, і він спробував обняти Карлсона, але той відштовхнув хлопця.

— Спокійно, тільки спокійно! Ти ж не в бабусі. Ну, то йдеш зі мною?

— Ще б пак, — мовив Малий. — Хоч ні, мене замкнено. Я сиджу, наче у в’язниці.

— Так думає хатній цап, — сказав Карлсон. — І нехай собі далі так думає.

Очі в нього заблищали, і він радісно застрибав перед Малим.

— Знаєш що? Будемо гратися; ти сидиш у в’язниці, і тобі страшно, бо тебе стереже бридкий хатній цап. І от приходить могутній, і відважний, і дужий, і вродливий, і до міри затовстий герой і визволяє тебе.

— Який це герой? — спитав Малий.

— Спробуй відгадати, якщо можеш!

— Невже ти? — сказав Малий. — Тоді, я думаю, ти можеш визволити мене негайно ж.

Карлсон теж так думав.

— Бо той герой такий моторний, — казав він. — Швидкий, мов яструб, не віриш? І відважний, і дужий, і вродливий, і до міри затовстий, і він спускається, і визволяє тебе, і він такий відважний, такий… гей-гей, ось він уже тут!

Карлсон ухопив Малого і хоробро шугнув у повітря. Бімбо заскавчав, побачивши, що Малий зник за вікном, та хлопець гукнув йому:

— Спокійно, тільки спокійно! Я скоро повернуся!

Вгорі на ганочку в Карлсона лежало рядком десять дуже смачних на вигляд булочок.

— За кожну з них чесно заплачено, — сказав Карлсон. — Ми поділимо їх справедливо: ти бери сім, і я сім.

— Але ж так не вийде, — заперечив Малий. — Сім і сім буде чотирнадцять, а тут тільки десять булочок.

Карлсон швиденько згорнув докупи сім булочок.

— Принаймні це мої, — заявив він. — Тепер у школі якось по-дурному рахують. Та я через це не повинен страждати. Я сказав, що кожний з нас візьме по сім, і це мої.

Малий погодився.

— Я однаково більше як три не подужаю з’їсти. А де ж твій шоколад?

— Унизу в хатнього цапа, — сказав Карлсон. — Зараз ми його добудемо.

Малий злякано зиркнув на нього. Він не мав бажання знов зустрічатися з панною Цап і, може, дістати ще одного ляпаса. І взагалі, як вони доберуться до коробки з какао? Вона ж стоїть не на підвіконні, як булочки, а на полиці біля плити, якраз перед очима в панни Цап.

— Як же ми візьмемо ту коробку? — спитав Малий.

Карлсон задоволено всміхнувся.

— Ти, дурний хлопчисько, звісно, не додумався б, як її взяти. Та, на щастя, до цієї справи береться найкращий у світі штукар, тож будь цілком спокійний.

— Так, але… — почав Малий.

— Скажи-но мені, — перебив його Карлсон, — ти коли-небудь придивлявся до коридорних балконів у цьому будинку, де витрушують одяг і килими?

Звичайно, Малий придивлявся до них. Мама завжди витрушувала на такому балконі хідники з кухні, він містився якраз на півповерха вище від їхніх кухонних дверей.

— Всього за десять ступнів від дверей до квартири, — мовив Карлсон. — Навіть така незграба, як ти, зможе вшитися туди в одну мить.

Малий нічого не второпав.

— Навіщо мені вшиватися на той балкон?

Карлсон зітхнув.

— Дурний хлопчисько, йому треба розжовувати кожне слово! Ну, нашорошуй вуха, слухай і метикуй!

— Добре, я слухаю, — сказав Малий.

— Отож, — почав Карлсон, — дурний хлопчисько сідає з Карлсоном на балкон, спускається на півповерха нижче і довго й наполегливо дзвонить до квартири, второпав? Сердитий хатній цап на кухні чує дзвінок і швидкою ходою йде відчиняти… Виходить — і кухня порожня! Відважний і до міри затовстий герой залітає до кухні і вилітає звідти вже з коробкою какао в руках. Дурний хлопчисько дзвонить ще раз — просто, щоб подражнити хатнього цапа, і мерщій тікає назад на балкон. Сердитий хатній цап відчиняє двері і стає ще сердитіший, бо там ніхто не стоїть із букетом червоних троянд для нього. Сердитий хатній цап обертається і хряскає дверима. Дурний хлопчисько хихотить собі на балконі, аж поки прилетить до міри затовстий герой і забере його на дах бенкетувати. Ану, Малий, відгадай, хто найкращий у світі штукар? А тепер до роботи!

І не встиг Малий і рота розтулити, як уже летів на балкон. Карлсон шугнув униз, аж Малому засвистіло у вухах і стало млосно в животі, дужче, як на чортовому колесі в парку. Далі все було точнісінько так, як передбачив Карлсон. Він подався до вікна в кухні, а Малий спустився до дверей і добре натиснув на дзвоника. Нарешті в сінях почулася хода. Тоді він справді-таки захихотів і помчав назад на балкон. За мить двері відчинились, і показалася голова панни Цап. Малий бачив її, коли обережно