Роджер Желязни - Знак Єдинорога

— Спатоньки? — Поцікавився я.

Бенедикт кивнув.

— А чому б і ні? — Пробелькотіла Льювілла і поцілувала мене в щоку.

— Це ще за що?

— Та за всяке різне. Доброї ночі!

— Доброї ночі!

Рендом присів біля вогнища, помішуючи у вогні кочергою. Дейдра повернулась до нього і сказала:

— Для нас більше дров не підкидай. Ми з Флорою теж йдемо спати.

— Ну й добре.

Рендом відставив кочергу і встав.

— На добраніч! — Вимовив він слідом сестрам.

Дейдра посміхнулася мені сонно, Флора — нервово. Я теж побажав їм добраніч і проводив до дверей.

— Дізнався що небудь новеньке і корисне? — Запитав Рендом.

Я знизав плечима:

— А ти?

— Власні думки, здогадки. Ніяких нових фактів. Ми пробували вирішити, хто наступний у списку.

— Ну і!..

— Бенедикт вважає, що в тебе з ним рівні шанси. Ти або він. Звичайно, якщо це не твоїх рук справа. А ще він думає, що твоєму приятелеві Ганелону слід бути обережнішим.

— Ганелон… так, це думка. Мені б слід було самому подумати про це. На рахунок рівних шансів він теж правий. У нього, мабуть, шансів навіть трохи більше: вони ж знають, що після провалу їх спектаклю я насторожі.

— Ну, бачиш, як нам відомо, Бенедикт також насторожі. Він ухитрився довести це до відома каждого. Здається мені, він сам не проти, щоб вони спробували.

Я посміхнувся:

— Так, шанси і справді рівні.

— Бенедикт теж так сказав. Зрозуміло, він знав, що я все тобі передам.

— Хотілося б мені, щоб він знову почав розмовляти зі мною. Що ж… нічого не поробиш. Ну їх усіх до біса! Пішли спати.

Рендом кивнув:

— Спочатку заглянь під ліжко.

Ми вийшли з кімнати і попрямували до сходів.

— Шкода, що ти не здогадався разом з рушницями прихопити трохи кави, — Зауважив він. — Я б із задоволенням випив чашечку.

— А безсоння у тебе не буває?

— Ні, вечорами я обожнюю випити чашечку-другу кави.

— Мені страшно хочеться кави вранці. Нічого, владнаємо цю справу, привеземо і кави.

— Утішив, нічого сказати. Але ідея непогана… Так, до речі, яка муха вкусила Фіону?

— Вона вважає, що все це — справа рук Джуліана.

— Що ж, можливо, вона і близька до істини.

— А Каїн?

— Припустимо, що ми маємо справу не з однією людиною. Скажімо, їх було двоє. Джуліан і Каїн, наприклад. Зрештою, вони розсварилися, Каїн програв. Джуліан вирішив позбутися від нього і використовував його смерть для того, щоб одним махом і послабити, до речі, і твої позиції. Немає гірше ворогів, ніж колишні друзі.

— Все це без толку. У мене голова йде обертом, коли я починаю розглядати варіанти. Або нам доведеться чекати, коли трапиться що-небудь ще, або прискорити події. Швидше за все, друге, але не сьогодні…

— Гей, куди ти, почекай!

— Вибач, сам не знаю, що зі мною, — я зупинився на сходовому майданчику. — Напевно, фінішний ривок.

— Нервова енергія, — зауважив Рендом, знову порівнявшись зі мною. Ми продовжували підніматися. Я насилу змушував себе йти в ногу з ним, борючись з бажанням йти швидше.

— Ну, на добраніч!

— На добраніч, Рендом!

Він піднявся сходами ще вище, а я пішов по коридору до своїх апартаментів. До цього часу мої нерви зовсім розбовталися. Ймовірно, тому я впустив ключі.

Я простягнув руку і піймав їх на льоту. І мені здалося, що вони падали повільніше, ніж зазвичай. Я вставив ключ у замок і повернув його.

У кімнаті було темно, але я вирішив не запалювати свічку або масляну лампу. Я давним-давно звик до темряви. Я замкнув двері і закрив її на засувку. Коридор теж був слабо освітлений, але до цього часу мої очі вже майже освоїлися з темрявою. Я повернувся. Крізь штори проникало зоряне світло. Я перетнув кімнату, розстібаючи на ходу комір.

Він чекав мене в спальні, ліворуч від входу. Він вибрав ідеальну позицію і нічим не видав себе. І я ступив прямо в капкан. У нього було відмінне положення, кинджал він тримав напоготові, на його стороні була перевага цілковитої несподіванки. За всіма правилами я повинен був померти — не в своєму ліжку, а прямо біля нього.

Переступивши поріг, я вловив краєчком ока рух, зрозумів, що в кімнаті хтось є, і що це має означати.

Піднімаючи руку, щоб відвести удар, я вже розумів, що спізнився. Але перш, ніж клинок вп'явся в мене, мені впала в око дивна річ: вбивця рухався дуже повільно. Він зобов'язаний був діяти блискавично, вклавши в удар всю напругу, що накопичилася за час очікування. Тоді я не встиг би навіть зрозуміти, що відбувається, до тих пір, поки все не скінчилося б. А тоді, швидше за все, нікому було б і розуміти. У мене не повинно було вистачити часу повернутися і так далеко викинути руку. Червоний серпанок затуманив мої очі, і я відчув, як моя долоня вдарила його по викинутій вперед руці. В ту ж мить сталь торкнулася мого живота і встромилася в нього. Мені здалося, що в червоності виникли неясні обриси Космічного Лабіринту, по якому я пройшов сьогодні вранці. Я склався навпіл і впав. Я вже не міг думати, але на якусь мить залишався у свідомості. Лабіринт став чіткішим, наблизився. Я хотів врятуватися втечею, але мій кінь… моє тіло… спіткнулося. І кінь скинув мене…

7

Кожна людина в житті повинна пролити трохи крові. На жаль, знову підійшла моя черга, і цього разу, схоже, крові було не так вже й мало. Я лежав на правому боці, тримаючись обома руками за живіт. Я був весь мокрий і час від часу щось стікало по складках живота. Зліва внизу, трохи вище пояса, я нагадував недбало розкритий конверт. Такі були мої перші відчуття, коли свідомість знову повернулося до мене. І першою думкою було: «Чого ж він чекає?». Очевидно, вбивця вирішив не завдавати вирішального удару. Але чому?

Я відкрив очі. По всій імовірності, я знаходився без свідомості досить довго і вони повністю адаптувалися до темряви. Я повернув голову. У кімнаті нікого не було. Але сталося щось дивне, і я ніяк не міг збагнути, що саме. Я закрив очі і знову опустив голову.

Щось не в порядку, але з іншого боку — все в порядку.

Матрац! Я лежав на своєму ліжку! Сумнівно, щоб я зміг забратися на нього без сторонньої допомоги. Але штрикнути мене ножем, а потім допомогти влягтися в ліжко — що за марення?

Моя постіль… вона була одночасно і не моя. Я стиснув