Люк Бессон - Артур і війна двох світів

— Раніше ми його досягали! — упевнено відповіла дівчинка, вдивляючись у небокрай, ніби орлиця з вершини найвищої скелі.

Артур безжально трусив тичинки, ніби перед ним були яблуні під час збирання урожаю. Прийшов Барахлюш — його пригорщі переповнені яйцями бабок. Усівшись біля сестри, він заходився їх жадібно їсти.

— Ти колись бачив, щоб кролик не повівся на моркву? — спитав він Артура.

— Ні…

— А курчатко на личинку мухи?

— Ні…

— А гусінь на капустяний листок?

— Ні!

— А гамуль на круабучку?

— Та ні!

— Немає жодної бджоли, щоб не повелася на таку яскраву квітку, як ця маківка! — завершив пояснення Барахлюш і знову набив собі щоки улюбленими ласощами.

Принцеса усміхнулася, але не на братів жарт. Вона нарешті помітила ту особу, яку вони очікують уже цілих п'ять хвилин.

Бджола підлетіла до маківки і зависла над нею, як гелікоптер. Її вібруючі крила створювали такі могутні повітряні потоки, що Артур ледве встояв на ногах. Про всяк випадок він ухопився за тичинки.

Покружлявши, бджола пішла на зниження, вибрала найзручнішу позу і почала викачувати нектар. У цю мить Селенія заскочила їй на спину. Дожувавши, Барахлюш узяв приклад із сестри. Успішно прибджолившись, мініпути вчепилися в пух на бджолиному тулубі.

— А як же я? — загорлав Артур, щоб перекричати шум крилатого заводу з виробництва меду.

— Бджола збере весь нектар і піде у віраж, але перед тим спуститься нижче! Тоді й заскакуй їй на спину! — голосно проінструктувала Селенія.

Артур хитнув головою на знак згоди, але в глибині душі йому хотілося сказати «ні».

Бджола саме виконала своє завдання. Величезний насос прибрано, і комаха починає знижуватися, як і обіцяла Селенія.

— Ну ж бо! — гукнула принцеса, розмахуючи руками.

Бувають ситуації, коли ліпше не роздумувати, а діяти, особливо коли йдеться про те, щоб зробити якусь дурницю. Артур набрав у легені повітря і з бойовим погуком кинувся вперед. Уявіть собі швидкий потяг, який мчить горами, намагаючись наздогнати гелікоптер, — і ви отримаєте живописну картину погоні Артура за бджолою.

Високо підскочивши, хлопчик ухопився за м'які, але слизькі волосинки і відчув, що летить. Одначе його почуття польоту вмить змінилося неприємним відчуттям падіння! І справді, бджолині волосинки вислизають з утомлених рук, і якби Селенія вчасно не схопила його за комір і не втягла нагору, він би загримів вниз.

Принцеса допомогла хлопчикові прилаштуватися у себе за спиною, а він, для якого ця подорож на бджолі — перша в житті, уп'явся в Селенію, як потопельник у дерево. З переляку він ніяк не втямить, чому мініпути так упевнено сидять на цьому слизькому смугастому килимі.

— Гей, ти! Хочеш нас обох скинути? — насмішкувато спитала Селенія Артура, відчіплюючи його руки від своєї талії. — Ліпше намотай собі на руку бджолиний пух і перестань тремтіти!

— Перепрошую… — засоромлено відповів хлопчик, якому не вдалося приховати страху.

Барахлюш зареготав.

— Намотуй і влаштовуйся зручніше! — підбадьорив він приятеля. За прикладом юного принца Артур намотав довгі волоски на руку і всівся поряд із ним. Страх поволі зник.

— Ви готові? — спитала Селенія. — Зараз бджілка летітиме вгору, і нам лишається сподіватися, що наша маківка — останній пункт в її турне, і дорогою до вулика мадам не зависатиме над кожною зустрічною квіткою!

Рій так і лишився на своєму місці, дзижчить біля дуба, який вартує своїх мешканців. Лиш якась небезпека — і бджоли зразу ж сховаються в просторому дуплі. Ось і тепер, відчувши, як старе дерево здригається від важких кроків чужинця, комахи всі як одна залетіли в сховок. На узліссі постав Упир. На щастя, злочинець не відає, навіщо йому може знадобитися цей живий горщик меду, і проминув дупло, навіть не зазирнувши до нього.

Його мета далі. Це маленьке болітце в сизій рясці і з запахом гнилизни. Місце, відверто кажучи, малоприємне. Упир задоволено вишкірив зуби — на березі болота він почувається як удома. Попорпавшись під плащем, він витяг бамбукове стебло, закорковане з обох боків і оплетене шкіряною сіточкою. Відкоркувавши, У заглянув у порожнину. Там метушилося десятків зо п'ять осматів. Це, певно, ті, яким вдалося врятуватися під час повені.

Пригадуєте? Коли повінь змила королівство Упиря, він урятувався з невеликим загоном найкмітливіших і найудатніших осматів, що становили його особисту гвардію. Вони були беззастережно віддані Жахливому У і завжди супроводжували його.

— Вітаю вас, мої ягнятка! Нарешті ви вдихнете повітря! — звернувся У до осматів, ніби перед ним і справді гурт баранів.

Підійшовши до болота, він витряс їх із бамбукового сховку. Потім узяв Арчибальдову пляшечку і переможно підняв її вгору.

— Настав час моєї помсти! — урочисто проголосив він.

Кинуті в болото осмати часу не гаяли. Кожен устиг спіймати собі комарика і осідлати його. Воїни звикли до будь-яких труднощів. Вони за кілька секунд отямилися і були готові до своєї звичної справи. А комарики, як ви знаєте, виводяться на водяній поверхні, і весь свій короткий період дорослішання надзвичайно вразливі. Вони мають силу втриматися на поверхні, але не мають сил злетіти вгору. Саме тоді на них і полюють осмати, що звикли дотримуватися доктрини свого повелителя, який наказує атакувати противника, доки він ще слабкий.

— Хай допоможе нам богиня лісу! — вигукнув У.

Цю фразу він вимовив для годиться, бо особисто не вірить нікому і ні в кого, навіть у знамениту богиню лісу.

Упир поволі вилив рідину із пляшечки в болото — всю вилив, до останньої краплі, а потім недбало кинув її через плече.

Попервах нічого не відбувалося, і Упир занепокоївся. Невже Арчибальд обдурив його і замість потрібного засобу підсунув якусь дуровину? Але така думка могла виникнути лише в того, хто не знає дідуся: у старого джентльмена слово непорушне.

Отож нічого дивуватися, що невдовзі вода в болоті завирувала і на її поверхню вилізли справжні монстри. Вершники та їхні крилаті коні виростали в сто разів швидше, ніж піна на киплячому молоці. Лапи у комарів витяглися і зробилися схожими на гігантські ходулі. М'язи осматів роздулися, як повітряні куль За кілька секунд вершники з конями зрівнялися по величині з транспортними гелікоптерами. І ось над болотом злетіла бойова ескадрилья. Вихор, що його здійняли крила, покрив зморшками поверхню болота. Загуло так, що лісові мешканці, перелякані несподіваним вторгненням, повтікали з насиджених місць.

Упир задоволено посміхався. Він знову на чолі свого вірного війська. Звичайно, його кількість скоротилася порівняно з попередньою, коли на плацу перед ним вишиковувалися тисячі осматів, розподілені на легіони. Але часи міняються, і того найманого війська, яке тепер із ним, поки