Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

би це не дуже стривожило. Але якби вони дізналися, що на Рокові з'явилося відразу п'ять могутніх магів, то нас всіх, звичайно ж, знову постаралися би знищити.

— Так що, хоча серед нас завжди були і чоловіки, нас завжди називали саме «Жінками Руки», — сказала Ембер.

— Я знаю, — сказав Медрі. - І Анеб була однією з вас. Але і вона, і ви, і всі ми жили і живемо в одній і тій же тюрмі.

— Що ми можемо з цим зробити? — запитала Вейл.

— Спробувати пізнати власну силу! — сказав Медрі.

— Школа?.. — задумливо промовила Ембер. — Куди могли б приїжджати чарівники і вчитися один у одного, вивчати Шлях… Іманентний Гай, можливо, захистив би нас.

— Всі ці войовничі правителі-пірати зневажають вчених і вчителів, — сказав Медрі.

— Я думаю, вони також бояться їх, — зауважила Вейл.

Такі розмови вели вони в ту довгу зиму, і поступово в цих розмовах стали брати участь і інші, але далеко не відразу від абстрактних міркувань вони перейшли до конкретних намірів, від пристрасної мрії — до певних планів. Вейл завжди була особливо обережна, завжди попереджала про можливі небезпеки. А ось сивочолий Д'юн так розмріявся про можливість створення Школи, що Ембер сказала Медрі, що старий давно готовий вчити чаклунства будь-яку обдаровану дитину в Твілі. Як тільки Ембер увірувала, що свобода Рока залежить від того, чи будуть вільні всі інші острови, усі свої помисли вона направила на посилення колись дуже сильного союзу «Жіночої Руки». Однак розум її, що сформувався практично в повній самоті серед чарівних дерев Гаю, завжди прагнув до певної форми і ясності завдань, так що вона запитала:

— Як ми можемо навчати нашого мистецтва інших, якщо самі не знаємо толком, що воно собою являє?

І тоді їхні розмови перетворилися на справжні дискусії про чарівні мистецтва і уміння, і в них брали участь усі мудрі жінки острова. Що таке справжнє мистецтво магії? В який момент воно стало перетворюватися в підробку? Як було збережено або втрачено Рівновагу в світі? які вміння необхідні більше за інші? Які найбільш корисні? Які найбільш небезпечні? Чому у деяких людей такий магічний дар, а не інший? Чи можна навчитися якомусь мистецтву, якщо у тебе немає вродженої схильності до нього? Під час дискусій з усіх цих питань вони придумували також назви для різних магічних мистецтв і умінь, і слова ці згодом завжди вживалися на Рокові і на інших островах, наприклад, слово для вміння відшукувати втрачені речі або керувати погодою, слово для великого мистецтва Перетворень і для цілительства, для вміння викликати закляттям будь-яку душу, для вміння вибрати потрібний Шлях, для вміння впізнавати Справжні імена людей і речей, для мистецтва створювати ілюзії, для вміння виконувати давні священні пісні… Такі мистецтва Майстрів Рока збереглися і в наші дні, хоча місце майстра-Шукача в Школі Рока тепер вільне, а в Дев'ятці його зайняв майстер-Регент, бо таке вміння, як пошук, було визнане просто одним з корисних умінь, яким небхідно володіти кожному справжньому магу. а не одним з найважливіших мистецтв.

Так під час цих дискусій було покладено початок Школі Чарівників на острові Рок.

Дехто скаже, що Школа починалася зовсім інакше. Вони стверджують, що островом завжди правила якась жінка, яку всі називали Темною Жінкою і яка була в союзі з давніми Силами Землі. Говорили, що жила ця жінка в печері під Пагорбом і ніколи не виходила на світло, а плела там, в темряві, могутні закляття, обплутуючи ними і сам острів, і море навколо нього, і за допомогою цих заклять вона нібито підкоряла людей, і в першу чергу чоловіків, своїй злій волі. Так тривало доти, доки на Рок не прибув перший Верховний Маг, який розпечатав вхід в ту печеру і здобув перемогу над Темною Жінкою, зайнявши її місце.

У цій історії немає жодного слова правди, якщо не брати до уваги того, що дійсно один з перших Майстрів Рока відкрив якусь велику печеру і увійшов до неї. Але, хоча коріння острова Рок — це коріння всіх островів Земномор'я, печера ця, на жаль, перебувала не на острові Рок.

Правда і те, що за часів Медрі і Елеаль жителі Рока, чоловіки і жінки, зовсім не боялися стародавніх Сил Землі, але шанували їх і шукали у них допомоги і вміння бачити майбутнє. Згодом, втім, це ставлення змінилося.

У той рік весна прийшла пізно і була холодною і багатою штормами. Медрі захоплено будував корабель. До того часу, як зацвіли персики, він встиг побудувати витончене, міцне судно, здатне плавати в далеких морях. Він будував його за всіма правилами науки корабелів Хавнора і назвав його «Надія». І незабаром після цього, піднявши вітрила, вийшов на ньому з затоки Твіла, не взявши з собою жодного помічника.

— Чекай меня до кінця літа, — сказав він Ембер.

— Я буду в Гаю, — відповідала вона. — А серце моє буде з тобою, моя темна видра, мій білий крячок, моя любов, мій Медрі!

— А моє — з тобою, палаюче вугілля мого багаття! Мила моя, моє квітуче деревце, любов моя, моя Елеаль!

* * *

Під час своєї першої подорожі Медрі на прізвисько Крячок відправився через Внутрішнє море на північ, до острова Оррімі, де вже побував колись і знав там кількох людей з «Союзу Руки», яким цілком довіряв. Одного з них звали Вороном. Це була людина заможна, великий любитель усамітнення і всіляких мудрих книг і історій, але, на жаль, позбавлена якого б то не було магічного дару. Медрі пам'ятав, як Ворон тикав його носом в книгу, поки він не навчився читати.

— Неграмотні чарівники — ось прокляття Земномор'я! — кричав Ворон. — Неосвіченим людям слід заборонити користуватися тією магічною силою, що дарована їм від природи! — Ворон взагалі був чоловік досить дивний: впертий, примхливий і самовпевнений; але якщо було потрібно захищати предмет його пристрасті — книги, письмо, слова, — він був готовий проявити воістину чудеса хоробрості. До могутнього правителя Хавнора Лозена він ставився з презирством, а за кілька років до описуваних подій їздив потай, старанно змінивши зовнішність, в порт Хавнор і привіз звідти чотири чудові книги з старовинної королівської бібліотеки. Йому вдалося також роздобути — чим він страшно пишався — знаменитий магічний трактат про властивості ртуті, колись створений на острові Вей. — І цей трактат я теж витягнув у Лозена з-під носа! — весело повідомив він Крячку. — Ти заходь, подивишся, що за книга! Просто чудова! Вона