Шодерло де Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

давайте міркувати. Ви, як і я, добре розумієте, що педантична і чесна пані де Турвель не може погодитися на моє перше прохання і обдурити довіру друзів, назвавши мені моїх обвинувачів. Таким чином, обіцяючи під цією умовою все, що завгодно, я себе нічим не зв’язую. Але ви розумієте також, що ця відмова послугує підставою для того, щоб отримати все інше, і тоді, поїхавши, я виграю можливість вступити з нею – і притому з цілковитої її згоди – в регулярне листування, бо я не надаю ніякого значення побаченню, про яке я її просив: майже єдина його мета – привчити її заздалегідь до того, щоб вона не відмовляла мені в інших побаченнях, коли у мене в них буде вже справжня потреба.

Єдине, що мені залишається зробити до від’їзду, – це дізнатися, хто ж саме займається тим, що шкодить мені в її очах. Вважаю, що це її нудний чоловік, і хотів би, щоб було так: окрім того, що заборона, яка виходить від її чоловіка, лише підбурює бажання, я міг би бути упевнений, що, якщо вже моя спокусниця погодиться мені писати, чоловіка її побоюватися більше не доведеться, бо тим самим вона вже виявилася б змушеною обманювати його.

Але якщо в неї є приятелька настільки близька, що вона їй довіряється, і якщо приятелька ця проти мене, значить, їх необхідно посварити, і я розраховую в цьому досягти успіху.

Учора я вже думав, що ось-ось про все дізнаюсь, але ця жінка нічого не робить, як інші. Ми були в її кімнаті, якраз коли доповіли, що подано обід. Вона ще тільки закінчувала свій туалет, і я встиг помітити, що кваплячись і вибачаючись, вона залишила в секретері ключ від нього, а мені добре відомо, що ключа від своєї кімнати вона ніколи з собою не бере. У час обіду я обмірковував цю обставину, а потім почув, як спускається згори її покоївка. Тут же я прийняв рішення: удав, що у мене кровотеча з носа, і вийшов із-за столу. Я полетів прямо до її секретера, але виявив усі шухляди незамкненими, а в них – жодного списаного папірця. Тим часом у таку пору року не випадає нагоди спалювати їх. Куди ж вона діває листи, які отримує? А отримує вона їх часто. Я нічого не упустив, усе було відчинено, й я все обшукав, але переконався тільки в тому, що скарб цей вона зберігає у себе в кишені.

Як же вивудити його звідти? Відучора я марно шукаю якого-небудь способу, але побороти в собі це бажання ніяк не можу. Страшенно жалкую, що не дано мені злодійських талантів. І справді, хіба навчання цій справі не має входити у виховання людини, що займається інтригами? Хіба не забавно було б поцупити лист чи портрет суперника або витягнути з кишені недоторки те, що може її викрити? Але батьки наші не думають ні про що, а я, хоч і думаю про все, але тільки переконуюсь, який я неспритний і як мало можу допомогти справі.

Але хай там що, я повернувся до столу вкрай невдоволений. Усе ж спокусниця моя дещо заспокоїла мою досаду, із співчутливим виглядом розпитуючи мене про мою уявну недугу. Я ж не забув запевнити її, що з певного часу відчуваю напади хвилювання, які псують моє здоров’я. Вона ж переконана, що є їх причиною, – чи не слід їй, по совісті кажучи, постаратись їх заспокоїти? Але вона хоч і набожна, та не занадто милосердна: відмовляє в усякому любовному подаянні, і, на мою думку, відмови цієї цілком достатньо для виправдання крадіжки того, чого не дають. Але прощавайте, бо, розмовляючи з вами, я думаю тільки про ці кляті листи.

Із ***, 27 серпня 17…

Лист 43

Від президентші де Турвель до віконта де Вальмона

Навіщо, добродію, прагнете ви зменшити мою вдячність? Навіщо погоджуєтеся ви покорятися мені лише наполовину і мовби робите достойну поведінку предметом торгу? Вам недостатньо, щоб я відчувала, чого вона вам коштує? Ви вимагаєте не лише багато чого – ви вимагаєте неможливого. Якщо мої друзі й говорили зі мною про вас, то вони робили це лише зі співчуття до мене. Нехай вони навіть помилялися, наміри в них були найдобріші, а ви пропонуєте мені у вдячність за цей знак уваги видати вам їх секрет! Заговоривши з вами про це, я вже зробила помилку, і тепер ви чудово дали мені це зрозуміти. Те, що з іншою людиною було б простою відвертістю, з вами перетворюється на легковажність і могло б довести мене до мерзотності, якби я погодилася на ваше прохання. Я звертаюся до вас же, до вашого благородства: чи могли ви вважати мене на це здатною, чи могли ви мені це запропонувати? Ясна річ, ні, і я впевнена, що, добре розміркувавши, ви не поновите цього прохання!

Друге прохання – про дозвіл писати мені – так само важко здійсненне і, кажучи по всій справедливості, не на мене слід за це нарікати. Не хочу ображати вас, але за тієї репутації, якої ви набули і яку, з ваших же слів, частково заслужили, яка жінка може признатися, що листується з вами? І хіба порядна жінка може зважитися на щось таке, що – як вона сама чудово розуміє – їй довелося б приховувати?

Якби ще я могла бути впевнена в тому, що ніколи не матиму підстав скаржитися на зміст ваших листів і я завжди зможу виправдатися перед самою собою в їх отриманні! Тоді, можливо, прагнення довести вам, що керує мною не ненависть, а розум, взяло б гору над усіма такими вагомими міркуваннями і змусило б мене зробити значно більше, ніж мені належало б, дозволивши вам зрідка писати мені. Якщо ви дійсно бажаєте цього так сильно, як кажете, то охоче підкорятиметеся єдиній умові, яка могла б спонукати мене на це погодитися, й якщо ви відчуваєте хоч яку-небудь вдячність за те, що я нині для вас роблю, ви не забаритеся поїхати.

Дозвольте мені зауважити вам із цього приводу, що сьогодні вранці ви отримали листа, але не скористалися ним для того, щоб оголосити пані де Розмонд про свій від’їзд, як вами було обіцяно. Сподіваюся, що тепер ніщо не перешкодить вам додержати свого слова. Особливо ж розраховую я на те, що для цього ви