Шодерло де Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

я не хочу й не мушу нічого чути, зловживання моєю довірливістю чи боязкістю, на яке ви зважилися, щоб передавати мені листи, особливо ж той, смію сказати, непристойний прийом, до якого ви удалися, щоб до мене дійшов останній із цих листів, причому не побоялися навіть, що уражена вашою зухвалістю, я не зумію нічого приховати і буду скомпрометована, – все це могло б викликати з мого боку найрізкіші та цілком заслужені вами докори. Проте замість того, щоб повертатися до своїх образ, я обмежуся лише тим, що звернуся до вас із проханням таким же простим, наскільки й цілком законним, і якщо ви погодитеся його виконати, готова буду зі свого боку забути все.

Ви самі сказали мені, добродію, що я можу не боятися відмови. І хоча ви із властивою вам непослідовністю, відразу ж після цієї фрази відмовили мені в єдиному, що могли для мене зробити,[26] я хочу вірити, що ви все ж таки додержите нині слова, урочисто даного вами лише кілька днів тому.

Отже, я бажаю, щоб ви зробили мені ласку віддалитися від мене, покинули цей замок, де подальше ваше перебування могло б лише ще більше нашкодити мені в очах людей, які завжди готові погано думати про свого ближнього й яких ви до того ж занадто вже привчили спостерігати за жінками, що допускають вас у своє товариство.

Друзі мої давно попереджали мене про цю небезпеку, але я нехтувала їх порадами й навіть сперечалася з ними, поки ваша поведінка зі мною дозволяла мені думати, що ви зволили не змішувати мене з натовпом жінок, які мали підстави для скарг на вас. Тепер же, коли ви поводитеся зі мною, як із ними, – і мені це стало зрозуміло – я мушу й перед громадською думкою, і перед самою собою прийняти це неминуче рішення. Я могла б додати, що ви нічого не виграєте, відмовивши мені в моєму проханні, бо я твердо вирішила поїхати звідси сама, якщо ви виявите впертість і залишитесь. Але я зовсім не маю наміру зменшити свою вдячність за вашу ласку, якщо ви мені її зробите, і хочу, аби ви знали, що, змусивши мене поїхати звідси, ви порушили б мої плани. Доведіть же мені, добродію, що, як ви мене часто запевняли, чесним жінкам на вас скаржитися не доводиться, доведіть мені хоча б, що, навіть провинившись перед ними, ви вмієте спокутувати свою провину.

Якби я вважала за потрібне якось виправдати перед вами своє прохання, мені досить було б сказати, що ви все своє життя поводилися так, щоб зробити це необхідним, і що аж ніяк не від мене залежало не звертатися до вас із таким проханням. Але не згадуватимемо події, про які я хочу забути й які змусили б мене судити вас суворо якраз у той час, коли я даю вам можливість заслужити на мою вдячність. Прощавайте, добродію, поведінка ваша покаже мені, з якими почуттями змушена я буду незмінно перебувати такою, що глибоко шанує вас…

Із ***, 25 серпня 17…

Лист 42

Від віконта де Вальмона до президентші де Турвель

Хоч які жорстокі, добродійко, поставлені вами умови, я не відмовляюсь їх виконати. Я почуваюся нездатним суперечити жодному вашому бажанню. Оскільки в цьому питанні все ясно, я смію лестити собі сподіванням, що ви й мені дозволите звернутися до вас із деякими проханнями. Їх виконати набагато легше, ніж те, про що ви мене просите, і все ж таки я хочу заслужити цієї милості лише своєю цілковитою покірністю вашій волі.

Перше – і я сподіваюся, що ви самі визнаєте його справедливим, – полягає в тому, щоб ви зволили назвати мені моїх обвинувачів: вони, як я вважаю, заподіюють мені достатньо зла, щоб я мав право знати їх. Друге – і його виконання я чекаю від вашого милосердя – полягає в тому, щоб ви дали мені дозвіл хоч зрідка нагадувати вам про свою любов, яка тепер більш ніж будь-коли заслуговує на вашу жалість.

Подумайте, добродійко, про те, що я поспішаю підкорятися вам, хоч і змушений поступитися заради цього своїм щастям, більше того – хоч я переконаний, що ви хочете мого від’їзду лише для того, щоб позбутися назавжди неприємної присутності людини, до якої ви несправедливі. Визнайте, добродійко, ви не стільки побоюєтеся товариства людини, що занадто звикла мати до вас повагу і тому не сміє непохвально судити про вас, скільки обтяжуєтеся присутністю того, кого вам легше покарати, ніж засудити. Ви проганяєте мене з очей своїх, як відвертають погляд від стражденного, якому не хочуть надати допомогу.

Але тепер, коли розлука з вами подвоїть мої муки, до кого, як не до вас, зможу я звертати свої скарги? Від кого іншого зможу я чекати втіх, які будуть мені такими потрібними? Чи відмовите ви мені, коли є єдиною причиною моїх прикростей?

Напевно, не будете ви здивовані й тим, що перед від’їздом я гаряче бажаю виправдати перед вами почуття, яке ви в мене вселили, а також і тим, що мужність для від’їзду я можу набути, лише отримавши веління про нього з ваших вуст.

Ця подвійна причина змушує мене просити вас приділити хвилину часу для бесіди зі мною. Замінювати її листуванням було б марно. Можна написати цілі томи, а все ж не викладеш як слід того, що так легко зрозуміти в п’ятнадцятихвилинній розмові. Вам легко буде вибрати час для цього, бо, хоч як би поспішав я виконати вашу волю, пані де Розмонд відомо, що я збирався провести в неї частину осені, а мені, в усякому разі, доведеться почекати хоча б листа, щоб виставити за привід якусь справу, що вимагає мого від’їзду.

Прощавайте, добродійко. Ніколи не було мені так важко писати це слово, як у мить, коли воно викликає в мені думку про нашу розлуку. Якби ви могли тільки уявити собі, як я від цього страждаю, ви б, смію вірити, поставили мені в деяку заслугу мою покірність.

Прийміть же з більшою хоч би поблажливістю запевнення в найніжнішій і найшанобливішій любові.

Із ***, 26 серпня 17…

Продовження листа 40

Від віконта де Вальмона до маркізи де Мертей

А тепер, чарівний мій друже,