Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

й слабкі, китайці вважали, що вони в небезпеці, але помилялися. У ті часи ніхто серйозно не намірявся знищити їх. Тепер же країна впевнено прямувала до статусу найбагатшої та най-могутнішої у світі. З найбільшим і найосвіченішим населенням просто неможливо не стати передовою світовою державою. Але й загроза тепер постала серйозна. Ті, хто століттями правив цим світом — європейці та американці — боялися китайців. На їхніх очах глобальне панування вислизало їм із рук, і вони вважали, що повинні знищити Китай, поки не зникли самі. І їх не зупинить ніщо.

До того ж був страшний приклад. Натхненні марксистською філософією, тією самою, що дала поштовх китайській революції, російські комуністи теж будували наймогутнішу державу світу — котра, однак, зазнала блискавичного краху. Як і всі у вищих ешелонах влади, Кай був приголомшений розпадом Радянського Союзу і боявся, щоб такого не повторилося з Китаєм.

У цьому й крився корінь амбіцій Кая. Він прагнув стати президентом, хотів-бо мати впевненість, що Китай виконає свою історичну місію.

Не те щоб він вважав себе найрозумнішим у всьому Китаї: в університеті зустрічав математиків і науковців, що були набагато тямковитіші. Проте ніхто ліпше за нього не впорається з керівництвом країною на її шляху до свого призначення. Про це, щоправда, він ніколи не зізнавався вголос, навіть перед Тін, адже що це, як не самохвальство? Однак потай був у цьому переконаний і мав твердий намір довести свою слушність.

Єдиний спосіб здійснити такий грандіозний намір — поділити його на менші частини. Ускладненням, яке виникло перед Каєм сьогодні, стала резолюція ООН про торгівлю зброєю, яку просували США.

Країни на кшталт Німеччини й Британії традиційно підтримають американську резолюцію. Інші ж, приміром, Північна Корея та Іран, так само автоматично її відкинуть. Одначе результат залежатиме від більшості нейтральних держав. Учора Каєві стало відомо, що американські посли в декількох країнах третього світу попрохали тамтешні уряди підтримати резолюцію. Президентка Ґрін, підозрював Кай, непомітно готувала потужну дипломатичну коаліцію. Він наказав розвідникам Ґвоаньбу в нейтральних країнах негайно дізнатися, чи вдалося американцям переконати місцевих очільників і наскільки успішно.

Результати розслідування мали вже лежати в нього на столі.

Кай вийшов із ліфта на останньому поверсі. Тут розташовувалися три основні кабінети: міністра та двох його заступників. Кожен із них мав підлеглих у кімнатах поруч. Поверхом нижче розміщувався штаб, що за географічним принципом поділявся на департаменти, які тут називали секторами — американський, японський тощо, — та мав відділи, як-от радіо- та супутникової розвідки або кібервійськовий.

Кай увійшов у власний кабінет, мимохідь вітаючись із секретарями й помічниками. Столи й стільці були найпростіші — зроблені з фанери, пофарбованої в металічний колір, зате комп’ютери й телефони — надсучасні. На його столі вже лежав охайний стос повідомлень від голів резиденцій Ґвоаньбу в усьому світі зі звітами у відповідь на його вчорашнє розпорядження.

Перш ніж узятися до них, зайшов у приватну ванну кімнату, зняв велосипедну форму та прийняв душ. Тут зберігав темно-сірий костюм, пошитий пекінським кравцем, котрий вчився в Неаполі й знав, як надати одягу невимушеного сучасного вигляду. У наплічнику із собою Кай привіз чисту білу сорочку й винно-червону краватку. Швиденько перебравшись, він вийшов, нарешті готовий до робочого дня.

Як і побоювався, у звітах було сказано, що американський Держдеп легко й ненав’язливо провів успішну кампанію з лобіювання своїх інтересів. Кай з тривогою подумки відзначив, що резолюцію президентки Ґрін, найімовірніше, схвалять, однак і радів, що встиг вчасно помітити її.

ООН була безсила нав’язати її дотримання, проте резолюція мала символічний характер. У разі її ухвалення Вашингтон скористається нею в антикитайській пропаганді. І навпаки: її провал дасть Пекіну поштовх.

Узявши документи, Кай перейшов через коридор до кабінету міністра. Проминувши загальну залу, опинився в приймальні й спитав:

— Міністр має час для термінової справи?

Секретарка підняла слухавку й передала запитання. За мить відповіла:

— У нього зараз віцеміністр Лі Дзянькан, але ви можете зайти.

Кай скривився. Йому б хотілося зустрітися з міністром наодинці, та відмовитися він уже не міг.

— Дякую, — промовив і ввійшов.

Міністром безпеки був давній і надійний член Комуністичної партії Китаю, Фу Чую. Йому вже перевалило за шістдесят. На столі він не тримав нічого, крім золотої пачки сигарет «Подвійна насолода», дешевої пластмасової запальнички та попільниці, зробленої з гільзи від снаряду. Вона вже була наполовину повна, а на краєчку лежала запалена сигарета. Кай почав:

— Доброго ранку, товаришу міністре. Дякую, що швидко прийняли мене.

Відтак подивився на іншого гостя — Лі Дзянькана. Кай мовчав, але виразом обличчя запитував, мовляв: «Що він тут робить?»

Фу взяв сигарету, затягнувся, випустив дим і промовив:

— Ми з Лі просто теревенили. З якого приводу ви хотіли мене бачити?

Кай розповів про резолюцію ООН. Фу спохмурнів.

— Це проблема, — сказав він, навіть не подякувавши Каєві.

— Пощастило, що я вчасно це помітив, — мовив Кай, наголошуючи, що забив на сполох раніше за всіх. — Гадаю, ще є час усе виправити.

— Треба обговорити це з міністром закордонних справ, — Фу зиркнув на годинник: — Та мені час вилітати до Шанхая.

Кай одразу запропонував:

— Я буду радий повідомити йому.

Фу завагався. Йому, либонь, не хотілося, щоб Кай розмовляв із міністром напряму — завелика честь. Найтяжчим у житті червоних принців було те, що їх ніхто не любив. Фу більше довіряв Лі, такому самому традиціоналістові, як і сам, але не міг скасувати поїздки в Шанхай, щоб не дати Каєві поговорити з міністром. Неохоче промовив:

— Чудово.

Кай приготувався йти, але Фу зупинив його:

— Поки ви ще тут...

— Так?

— Сядьте.

Кай опустився на стілець. Його охопило недобре передчуття.

Фу повернувся до Лі:

— Думаю, вам варто поділитися із Чан Каєм тим, що ви тільки-но розповіли мені.

Лі був ненабагато молодшим за міністра й так само безперестанку курив. Обидва літні чоловіки носили зачіски, як у Мао: на маківці волосся лежало кучмою, на скронях — коротко стрижене. Одягнені були в цупкі, дещо вільні костюми, які полюбляли комуністи старої школи. Кай не сумнівався, що ці двоє розглядали його як небезпечного молодого радикала, за котрим потрібен нагляд досвідченіших колег.

Лі повів:

— Мені надійшов звіт зі студії «Прекрасне кіно».

Кай відчув, як серце стисло лещатами. Головним завданням Лі було відстежувати невдоволених китайських громадян, і ось такий знайшовся на роботі в Тін. Майже напевно це був хтось наближений до неї, якщо не вона