Ярл Конг - Батько подруги. Заборонений зв'язок., Ярл Конг

Розділ 19

Антон

***

Поклавши руку на серце, можу чесно зізнатися - я думав, що сюди припруться одні, так сказати, ботани. З величезними окулярами на носі та зі здоровезною, обшарпаною століттями та руками книжкою під пахвою. І так, давайте я тут же вгамую невдоволені коментарі, котрі як списи можуть полетіти в мій бік - я вважаю, що навчання важливе, без нього, як то кажуть, і ні туди, і ні сюди. Та просто ця поїздка, яка не входить в навчальний план університету, та ще й по археології, та ще й за додаткову плату... Ну, так собі забава для двадцятирічних. Я б на таке свого часу не підписався. Навіть якби мене дуже сильно попросили. Саме тому я здивувався, коли донька заявила, що хочете відправитися в цю експедицію, і сприйняв адекватно, коли вона відмовилася сюди їхати.

І так, тут є пару студентів, котрих я очікував побачити. Для яких навчання понад усе. За яке вони рідних тата з мамою продадуть, лише б покопатися в земельці та знайти якусь дурню. Та водночас тут знаходяться і персонажі, які відверто дивують своєю присутністю. По-перше, ця Станіслава, яка ми ще навіть не відчалили від нашого місця збору, а вже ледве не почала лізти мені в штани, напрошуючись на мій... Ну, ви зрозуміли. Дівчина явно не тим займається. Їй би в гірськолижне податися, покоряти вершини, впевнений - вже не одну здолала. На практиці. З різними викладачами. Та мою увагу привернуло ось це потішне дівча. З виду таке тихеньке, мирне, а всередині там ух як палає. Прямо як в мене зараз в штанях, коли я витріщаюся на її п'яту точку, яку вона таке враження спеціально відставила, а мій молодший домкрату не потребує, готовий до праці та оборони. А хто я такий, щоб йому відмовляти? 

- Потримай, - передаю місткість з водою та рибою цій студентці, ім'я якої, можливо, і знав, та вже безнапасно забув та вкотре дивуюся  - ця Вероніка ще та скалка, а тусить з ось цією бібліотечною панянкою, яка ледве не втратила свідомість, варто було мені просто поглянути на неї.

Хочеш пограти, дівчинко? Залюбки прийму цей виклик, тим більше я приїхав сюди саме з метою добряче відірватися від повсякденної рутини. Як би не було гірко визнавати, а колишня дружина мала рацію - моє життя звузилося до піклування про Олю. Робота, робота і ще раз робота. Практично весь свій вільний час та особисте життя я поклав на алтар, намагаючись всім забезпечити доньку. Звичайно, не без жінок, вони теж були присутні в моєму раціоні, і тут варто звернути увагу саме на слово "раціон", бо я їх вживав, як їжу, і забував про них, так само як про їжу, не розглядаючи їх як щось важливе. Як щось, що може стати частиною мене. Як когось, кого я б хотів бачити кожного ранку у своєму ліжку після пробудження. Як людину, з якою я б із задоволенням в це ліжко назад лягав, не заради тільки того, щоб закрити питання банальної фізіології.

- Допомогти? - Тому ця поїздка, цей ліс, ця дівчина, до якої я притискаюся ззаду, це ковток свіжого повітря, котрого мені бракувало, і всього пару годин і я ніби заново переродився. Якийсь адреналін впорскується в моє тіло, відкриваючи ляду, яка була закрита над старими емоціями, і таке враження викликаючи нові, бо я їх не пам'ятаю навіть коли тільки познайомився з Анькою.

- Що? 

Ось навіть це - Ніка вкотре змінює образ, перетворюючись з розлюченої фурії, яка хвилину тому розкидувалася одягом старшої групи, зовсім не думаючи про наслідки, в оленя. Залякане оленя, з очиськами на пів обличчя. З яким що хочеш те і роби, воно не буде сильно пручатися.

- З недавніх пір ми одна родина, отже, все маємо робити разом, пам'ятаєш? Навіть застеляти наше ложе кохання, - подруг чи знайомих моєї доньки в цій поїздці немає. Ніхто не знає хто я та що я, точніше головного ніхто не знає, тож можу собі дозволити такі розмови, та ще й дивлячись, як ця гаряча штучка зараз емоційно реагує.

- Що там? - Здавалося б, що ще більшими очі не реально зробити, що вони й так ледве не випадають з орбіт, та дівчина вкотре мене дивує, опускаючи свій погляд на...

- Дещо бурлить, - на мій пах? Чудесне переродження номер двісті сорок п'ять? - Займешся цим? Вгамуєш цей вулкан?

- Залюбки!

Ти, звичайно, ще той ідіот, Навроцький, нічому життя тебе не вчить, еге? Ще не зрозумів, що від неї всього можна очікувати? Наприклад, цієї плюхи, яка прилітає по моїй щоці, від чого я навіть відхитуюся.

- Здуріла? - Дівчина не промах, поки я оговтувався, вона вже підірвалася на ноги й стоїть віддалік. Ось тільки маленька теж промахнулася, теж дещо не прорахувала - треба було тікати в іншу сторону, а не заганяти себе ще більше в пастку, пробираючись вглибину.

- А що ти... там... ото...

А ось і розуміння плачевності ситуації її наздогнало, петрає, що в пастці, і треба якось домовлятися. 

- Де там? - Щока горить, але це побічні ефекти, ніщо не замінить справжність цієї Вероніки, яка аж брижить емоціями, настільки їх багато в цього чуда.

- Ну, там, - і знову витріщається ТУДИ. 

Ні чорта не розумію - як можна боятися, і водночас відверто провокувати? Як реально остерігатися того, що я ближче підійду, але в той самий час тупо палити на мій... мою гору?

- Ти про телефон? - Виявляється, що хтось дзвонить, а моя увага настільки була зайнята Нікою, що навіть цього не помітив. - Чи про...

- Про телефон! - Випалює дівча, не даючи мені завершити.

- Деколи ця штучка дзвонить і може викликати вібрації, - виходить, що вона злякалася мобільного, коли ми вдвох стояли навколішки? Чи все ж вібрував мій молодший, коли зіштовхнувся із сідничками цієї красуні? - Любиш, коли вібрує?

- Ні!

Ех, аж навіть не хочеться покидати цю малу, так вона смішно капризує, та дзвонить Єгор, мій найкращий друг, і це може бути важливо.

- Здоров, - підморгую Ніці, попереджаючи, що ще повернуся, а сам виходжу з палатки, помічаючи, що всі вже розбрелися, кожен займається своєю справою, і тільки та Станіслава уважно спостерігала за всім. Правда тут же відвертається, ніби вона не при справах і я її не зловив за відкритим шпигунством. Гірська альпіністка, що з такої взяти?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍