Метьюз Джейсон - Червоний горобець

у її бік. Сонячне світло кидало тонку тінь на його густі брови.

— Гадаю, мені потрібен час, щоб добре ознайомитись з оперативними файлами, — сказала Домініка.

— Тобто? — спитав Корчной. Він поводився м’яко, заспокійливо. Розмовляючи з ним, Домініка почувалася комфортно.

— Прочитавши файл, я не погоджуюся з висновком. Не розумію, як до цього дійшли.

— І з якою частиною ти не згодна?

— Йдеться про мішень низького рівня, — сказала вона, навмисне не розкриваючи надто багато деталей, пам’ятаючи про безпеку. — Він самотній, вразливий, але я не впевнена, що він вартий наших зусиль. У «лісі» часто говорили про марнування оперативних ресурсів, про те, що не слід гаяти час на збиткові завдання.

— Колись були часи, — сказав Корчной, перевіряючи її, — коли жінок не допускали до Академії. Були часи, коли важко було навіть уявити, щоб молодший офіцер читав матеріали незавершеної справи і, тим більше, коментував її.

Він поглянув на полуденне сонце і примружився. Королівський пурпур.

— Вибачте, генерале, — м’яко мовила Домініка. Вона знала, що він не гнівається. — Я не збиралася критикувати чи висловлюватись невідповідним чином.

Вона поглянула на нього — примружений, спокійний, чекає. Інстинктивно вона вирішила розповісти цьому чоловікові про свої переживання.

— Пробачте, генерале, я лише хотіла сказати, що, як на мене, ця справа заслабка. Не розумію, як було зроблено оперативні висновки. Знаю, в мене майже немає досвіду, але це ж очевидно.

Корчной повернувся й поглянув на Домініку — вона була спокійна й упевнена. Він гмикнув.

— Ти й повинна читати, критично оцінюючи справу. А ті ідіоти в академії мають рацію. Нам слід бути ефективнішими. Старі деньки закінчилися. Та нам важко їх забути.

— Не хотіла здатись неввічливою, — сказала Домініка. — Я тільки намагаюся добре виконувати свою роботу.

— І ти маєш рацію, — усміхнувся Корчной. — Приведи до ладу свої думки, обміркуй аргументи й вислови їх. Будуть не схвалювати, та ти продовжуй. Щасти тобі.

Він встав, тримаючи свої черевики та шкарпетки.

— До речі, молодший лейтенанте, як звуть вашу мішень?

Він помітив, що вона вагається.

— Просто цікавлюся.

Домініка одразу ж зрозуміла, що часу грати в новеньку немає. Якщо він ще не знав імені, то міг би з’ясувати за десять секунд.

— Делон, — сказала вона. — Французьке посольство.

— Дякую.

Він розвернувся, тримаючи в руках свої черевики й шкарпетки, і пішов доріжкою далі.

***

Іншого вона й не очікувала, але труднощі почалися вже під час щоденного ранкового планування. Тримаючи два томи файлу в руках, Домініка увійшла до конференц-зали й сіла в кінці вицвілого столу поряд із трьома офіцерами, вбраними в сірі та коричневі костюми, з п’ятого відділу (відповідальними за Францію, Бенілюкс, Південну Європу та Румунію). Вона відчувала нестачу енергії в кімнаті. У цих чоловіків не було ані емоцій, ані уяви, ані пристрасті.

Усю стіну прикрашала величезна мапа Євразії, а на запиленому столику в кінці кімнати стояло кілька телефонів. Про вродливу випускницю школи горобців уже ходили чутки. Домініка відповіла на їхні погляди, заледве запримітивши кам’яні обличчя, запитливі усмішки. Коричневі, сірі, брудні кольори брудних думок. Посередині столу — дешеві алюмінієві попільниці, по вінця заповнені сигаретними недопалками.

— Будуть якісь попередні коментарі? — спитав Симьонов з іншого краю столу.

Він сидів, не виявляючи ні емоцій, ні будь-якого інтересу, як і тоді, коли Домініка його зустріла вперше. Він поглянув на три обличчя за столом. Усі мовчали. Він повернувся до Домініки, чекаючи на її коментарі. Вона глибоко вдихнула.

— З дозволу полковника, я хотіла б обговорити мішень, — сказала Домініка. Вона чула, як б’ється її серце.

— Ми її оцінили, — сказав Симьонов. Його тон натякав на те, що тонкощі операції Домініки не стосуються.

— Мішень вартісна. Лишилося тільки визначити підхід, — сказав він, дивлячись на офіцера, який сидів поруч.

— Боюся, це не зовсім так, — сказала Домініка.

Голови повернулись в її бік. Це що таке? Позиція? У випускниці Академії? Від горобця? Очі повернулися до Симьонова, очікуючи на реакцію. Буде весело.

Симьонов згорбився над столом, поклавши руки поперед себе. Сьогодні він випромінював слабке жовте сяйво. Цей чоловік не терпів, щоб йому перечили. Його очі були червоні й водяві, сиве волосся лежало копицею на голові.

— Ви тут, товаришу Єгорова, — сказав він, — щоб допомогти визначитись із підходом до француза. Питаннями доступу, обробки та продуктивності будуть займатися офіцери цього відділу.

Він дещо нахилився вперед і поглянув на Домініку. Голови знову повернулись у її напрямку. Звісно, це мав бути кінець дискусії.

Домініка стиснула руки, тримаючи їх на папках файлу, перед собою, щоб ніхто не помітив тремтіння.

— Вибачте, що заперечую, товаришу, — сказала Домініка, повторивши його слово, анахронізм, — але мене призначили для повноцінної участі в цій операції, я оперативний працівник і сподіваюся взяти участь у всіх фазах даної справи.

— Оперативний працівник, кажете? — мовив Симьонов. — Ви випускниця «лісу»?

— Так, — сказала Домініка.

— Коли ви закінчили навчання? — спитав він.

— Разом з останнім випуском, — сказала Домініка.

— А потім?

Симьонов вичікувально оглянув стіл.

— Спеціалізована підготовка.

— Яка саме спеціалізована підготовка? — запитав спокійно Симьонов.

Вона до цього підготувалась заздалегідь. Симьонов чудово знав, де вона була. Він намагався принизити її.

— Я відвідувала базовий курс Інституту Кона, — сказала Домініка, міцно притиснувши губи до зубів. Вона не збиралась плазувати перед цими lichinki, цими опаришами. Подумки вона проклинала дядька Ваню.

— А, так, школа горобців, — сказав Симьонов. — І саме тому ви тут. Щоб взяти участь у вербуванні мішені, Делона.

Один з чоловіків за столом придушив раптову посмішку, хоч і не одразу.

— Перепрошую, полковнику, — сказала Домініка, — та мене призначили до цього відділу повноцінним членом команди.

— Я розумію, — сказав він. — Ви читали papka Делона? Його справу?

— Обидва томи, — сказала Домініка.

— Це схвально, — сказав він. — Які попередні коментарі ви хотіли б додати з приводу його справи чи, можливо, певних її вад?

Дим тягнувся під стелю, в кімнаті настала тиша. Домініка поглянула на обличчя, які її оцінювали.

Вона проковтнула слину.

— Проблема його доступу критична. Мішень, Делон, торговий директор середнього рівня, не має до секретних матеріалів достатнього доступу, щоб виправдати політично делікатну chernota — чорнуху.

— А що вам відомо про шантаж? — запитав Симьонов спокійним голосом, дещо вдоволено. — Тільки те, що вам розповідали в Академії? І все?

— Сам Делон не вартий зусиль, — повторила Домініка.

— Є ряд аналітиків Лінії Р, які з вами не погодяться, — сказав Симьонов, підвищивши тон. — Делон має доступ до комерційних даних Франції та ЄС. Бюджетні показники. Програми. Інвестиційні стратегії, енергетична політика. Ви б знехтували такою інформацією?

Домініка похитала головою.

— Делон не знає нічого такого, чого нам не можуть надати безпосередньо наші низькосортні агенти з торговельних або комерційних установ у Парижі. Такий спосіб буде набагато зручнішим, з погляду загальних вимог, ви не згодні?

Симьонов, спохмурнівши, відкинувся у своєму кріслі.

— Бачу, ви багато чого навчилися в Академії. Отже, ви пропонуєте, щоб відділ не підтверджував дану операцію? Щоб ми відпустили Делона й не вживали ніяких заходів?

— Я лише кажу, що потенційний ризик скомпрометувати західного дипломата в Москві невиправданий його низьким потенціалом як