Софія Малинська - Стережіться, пане ректоре, або Справу веде потраплянка!, Софія Малинська

РОЗДІЛ 4.5

Як виявилося, безліч.

Будівельники та архітектори, чи хто там цим в цьому світі займався, добре попрацювали над тим, аби адепти, типу мене, страждали якомога більше.

Цікаво, чи знайомі в цьому світі з механікою ліфтів? Якщо ні, впевнена, на цьому можна добряче заробити…

Шкода, що спеціальність в мене не технічна. Не впевнена, що зможу як слід усе пояснити, та може вистачить самої ідеї та принципу?

З такими думками, важко дихаючи, зупинилася біля дерев’яних дверей, сподіваючись, що побачу за ними аудиторію, а не черговий коридор чи сходи. А тоді відчинила їх і увійшла.

На щастя, це були не сходи, а, власне, цілком звичайнісінька аудиторія з декількома рядами столів, місцем для викладача і навіть дошкою.

Ну, майже звичайна.

Вікна тут також були великі та вітражні: від підлоги ледь не до самої стелі, а до другої було далеченько.

Між вікнами та по обидва боки від дошки, такі ж великі стояли полиці з книжками, сундуками та якимись склянками різних форм та розмірів, в котрих плескалася, булькала, шипіла та кипіла різнобарвна рідина. А просто посередині кафедри, неподалік від викладацького столу, стояв величезний чавунний казан.

За розкладом зараз мали б бути магічні зілля та протиотрути. Мабуть то дослідні зразки.

Пам’ятаючи любов університетських викладачів до опитування студентів з “гальорки”, зайняла місце десь посередині, сподіваючись, що таким чином не викликатиму забагато уваги. А тоді почала виймати з сумки усе необхідне, готуючись до лекції.

Треба зазначити, було кілька моментів, на які я мала б звернути увагу.

Наприклад на те, що більшість адептів заходили в аудиторію ледь не під стінкою, тримаючи попереду себе сумки й підручники, ніби щити, й намагалися всістися якомога далі від кафедри, починаючи з задніх рядів, тож я опинилася попереду всіх, ще й в самісінькому центрі. А ще те, що в мій бік кидали виключно здивовані та співчутливі погляди.

Була б я трохи обачнішою та уважною, я б принаймні спробувала відсісти трохи подалі. Та я була надто поглинута вивченням перших тем підручника, аби щось помітити. Я ж бо на цілий тиждень від інших відстала! А теми доволі важливі. Наприклад техніка безпеки при роботі з зіллями, підготовка робочого місця, особливо небезпечні складники, що ділилися на підгрупи: не ковтати, не чіпати та не вдихати. Словом — ті самі надзвичайно важливі знання, що допоможуть мені не вбитися, принаймні на цих заняттях.

Тож читала я уважно, намагаючись запам’ятати якомога більше в мінімальний термін. Не вперше, треба сказати. Тут теж допоміг досвід з рідної Альма-матер.

А тоді відусюди почулися дзвони, сповіщаючи про початок лекції. Не ті, що зазвичай лунають у школах, певна річ. Звичайні дзвони, схожі на церковні. Тільки дзвін від них був трохи м’якший, що, як на мене, було значним плюсом — менше голова болітиме.

А тоді просто посеред кафедри раптом стався вибух, що змусив усіх, включно зі мною, підстрибнути на місці та заховатися під столи. В одну мить аудиторія наповнилася різнобарвним димом, з якого, вперши руки у боки, з’явилася невисока молода жінка з не дуже довгим, пофарбованим в усі кольори веселки волоссям, сорочці з короткими рукавами, жилеті та спідниці з купою карманів, підпоясаною купою ременів.

На обличчі незнайомки була широка усмішка. Надзвичайні золотаві очі яскраво сяяли від захвату, а з-поміж пасем визирали гострі вушка.

Останні точно були нелюдськими, проте й меншими за ті, що я бачила свого першого дня в присутніх на моєму допиті ельфів. Цікаво, хто вона? Напівкровка? Чи може належить до якоїсь іншої раси?

Про них, до речі, мені теж не завадить почитати. Ще б світло в кімнаті не зникало!

Може ректор позичить мені замінний кристал чи бодай свічку? Виключно заради нових знань!

Додумати цю думку я не встигла.

Інші адепти саме почали вилазити з-під столів, коли жінка, певно, викладачка, обвела аудиторію веселим поглядом, й промовила:

— Вітаю! — голос її був дзвінкий та привітний, навіть трохи занадто, як на мене. В цьому вона була прямою протилежністю нового ректора, — Для тих, хто не запам’ятав з минулого заняття: мене звуть Елеонора фон-Кен! В цьому році я — ваш викладач з магічних зіль та протиотрут! Зілля — це доволі цікаве та точне мистецтво, однак, як ви дізналися на минулому занятті, ще й доволі небезпечне, якщо порушувати правила безпеки!

Почувши позаду численні багатостраждальнні стогони співкурсників, я здивовано заозиралася, щиро не розуміючи чому в усіх такі нажахані обличчя.

Так, звісно, в підручнику детально описувалися усі можливі наслідки порушення правил безпеки, такі як опіки різного ступеню, отруєння, тимчасова, часткова або повна втрата смаку, зору та нюху, кома і навіть смерть, але ж якщо притримуватися усіх інструкцій, боятися там нічого! Принаймні я на це сподівалася.

— Проте! — тим часом продовжувала жінка, — Я вірю, що усі в цій аудиторії — уважні й відповідальні чарівники, здатні дотримуватися певних правил, що збережуть ваше здоров’я та життя, й відкриті для нових знань, що знадобляться вам для здачі цьогорічних екзаменів! Тож… Відкрийте підручники на сторінці тридцять чотири!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍