Томас Харріс - Ганнібал

краще не підганяти. Похилився вперед і став сидіти собі без діла, запрошуючи спогад. Потім повернувся до Уффіці й постояв біля оригіналу «Весни», але недовго. Він пройшовся до сінного ринку, торкнувся п’ятака бронзового кабана Il Porcellino, потім виїхав на Іппокампо і, спершись на капот своєї запилюженої автівки і вдихаючи запах гарячого мастила, дивився, як діти грають у футбол…

Спершу в його голові з’явилися сходи й горішній сходовий майданчик, верхівка плаката з «Весною» першою впала в око, поки він піднімався сходами. Він зміг повернутися назад і на мить розгледіти проріз вхідних дверей, але жодної вулиці й жодних облич.

Обізнаний із методиками допиту, він почав допитувати самого себе, звертаючись до вторинних відчуттів:

Коли ти вперше побачив плакат, що ти чув?.. На кухні на першому поверсі торохтять горщики. Коли ти піднявся на сходовий майданчик і зупинився біля плаката, що ти чув? Телевізор. Телевізор у вітальні. Роберт Стек грає Еліота Несса в «Gli intoccabili»[50]. Ти чув запах їжі? Так, щось готували. Ти чув іще якийсь запах? Я бачив плакат… Ні, не те, що ти бачив. Ти чув іще якийсь запах? Тоді я ще чув запах від «альфа», від розпеченого салону, він тримався в мене в носі, запах гарячого мастила, нагрітого на… Раккордо, від швидкої їзди автострадою Раккордо — куди? Сан-Кашано. Ще я чув собачий гавкіт у Сан-Кашано, там грабіжник і ґвалтівник на ім’я Джироламо якось там.

Та мить, коли встановлюється зв’язок, цей синаптичний спазм завершеності думки, що проходить крізь розпечений запобіжник, і є наше найбільше задоволення. Тоді Рінальдо Пацці пережив найкращу мить свого життя.

За півтори години Пацці вже заарештував Джироламо Токку. Дружина Токки кидалася камінням у невеличкий конвой, що забирав її чоловіка геть.

Розділ 18

Токка був підозрюваним, про яких годі й мріяти. Ще в молодості він відсидів дев’ять років тюрми за вбивство чоловіка, з яким обіймалася його наречена на одній із тих затишних вуличок. На нього також позивалися за сексуальне розбещення власних дочок та інші види домашнього насильства, а ще він відсидів сім років за зґвалтування.

Намагаючись знайти речові докази, Квестура практично знищила будинок Токки. Зрештою, сам Пацці під час одного з обшуків помешкання натрапив на патронну гільзу, яку насправді взяв із тих кількох фізичних доказів, що їх надало обвинувачення.

Судовий процес був сенсаційним. Слухання проводилися в будівлі підвищеної безпеки під назвою «Бункер», де в сімдесятих судили терористів, навпроти флорентійського офісу газети «La Nazione». Присяжні, з клятвами й широкими стрічками, п’ятеро чоловіків і п’ятеро жінок, засудили Токку практично без жодних доказів, окрім його характеру. Громада здебільшого вважала його невинним, але багато хто казав, що Токка — придурок і добре, що посадили. У віці шістдесяти п’яти років він отримав сорокарічний строк у в’язниці Вольтерри.

Наступні місяці були невимовними. Рід Пацці не знав такої слави у Флоренції в останні п’ять століть, відколи Паццо де Пацці повернувся з Першого хрестового походу з кременинами від Гробу Господнього.

Рінальдо Пацці і його красуня дружина стояли поруч із архієпископом у Дуомо, коли під час традиційної великодньої меси від тих самих кременин запалили ракету у вигляді голуба, що вилетів із церкви на дроті й вибухнув феєрверком на радість натовпу.

Газети хапалися за кожне його слово, коли Пацці віддавав належне своїм підлеглим, які виконували всю марудну роботу. У синьйори Пацці питалися модних порад, і вона дійсно мала чудовий вигляд у вбранні, до якого заохочували дизайнери. Їх запрошували в багаті будинки на манірні чайні вечірки та на обід до графа в замок, де всюди стояли лицарські обладунки.

Пацці натякнули на політичну кар’єру, і під оплески й вічний гомін італійського парламенту він отримав завдання очолити спільні зусилля Італії та американського ФБР проти мафії.

Це завдання й можливість навчатись і брати участь у семінарах з криміналістики Університету Джорджтауна привели родину Пацці до Вашингтона. Головний слідчий провів багато часу у Відділі поведінкової психології в Куантіко й замислив створити власний відділ у Римі.

Потім, за два роки, трапилося лихо: у спокійнішій атмосфері й без тиску громадськості апеляційний суд погодився переглянути вирок Токки. Пацці повернули додому, під слідство. І деякі колишні колеги, яких Пацці обійшов, нагострили на нього ножі.

Апеляційна комісія скасувала вирок Токки й винесла догану Пацці на підставі рішення суду про те, що детектив підклав речовий доказ.

Колишні прихильники у вищих колах уникали його, мов поганого запаху. Він і досі обіймав важливу посаду у Квестурі, але просто добував на ній свій термін, і всі про це знали. Італійський уряд рухається повільно, але рано чи пізно сокира опускається.

Розділ 19

Саме протягом цих жахливих, пекучих часів, поки Пацці чекав на удар сокири, він уперше побачив чоловіка, якого гуманітарії Флоренції знали під іменем доктора Фелла.

Рінальдо Пацці підіймався сходами в Палаццо Веккіо за якимось дрібним дорученням — одним із багатьох, що для нього вигадували колишні підлеглі у Квестурі, аби насолодитися його падінням у неласку. Пацці бачив тільки носки своїх черевиків на вичовганих кам’яних сходинках, а не мистецькі дива на стіні з фресками, що йшла вздовж. П’ять сотень років тому його закривавленого пращура тягли саме цими сходами.

На майданчику він розправив плечі, як годиться чоловікові, і змусив себе зустрітися поглядом із людьми на фресках, деякі — його кревні родичі. Пацці вже чув сперечання, що долинало згори, із Салону Лілій, де директори музею Уффіці та Комісія Белле-Арті зібралися на спільне засідання.

Сьогодні Пацці прийшов у такій справі: довголітній куратор палаццо Каппоні зник. Більшість вважали, що старий утік із жінкою, або чужими грішми, або тим і другим. Він пропустив останні чотири зустрічі зі своїми адміністраторами, які щомісяця проводилися тут, у Палаццо Веккіо.

Пацці відправили продовжити це розслідування. Головний слідчий Пацці, який після вибухів біля музею так суворо напучував сіролицих директорів Уффіці та їхніх конкурентів із Комісії Белле-Арті щодо правил безпеки, мав тепер постати перед ними в скруті, аби попитати їх про інтимне життя куратора. Пацці геть не хотілося цього робити.

Ті дві комісії ставали сварливими й кусливими, як збиралися разом, — довгі роки вони не могли навіть погодити місця для зустрічей, бо жодна сторона не бажала приходити в офіси опонентів. Натомість вони проводили збори в прекрасному Салоні Лілій у Палаццо Веккіо, і всі члени комісій вважали, що ця гарна кімната пасує до їхньої величі та винятковості. Осівши на одному