Єва Райн - Заручниця його історії , Єва Райн

15. І настав ранок…

Світло ранку вже починає пробиватися крізь важкі штори. Я прокидаюся від того, що у кімнаті стає трохи світліше, і дуже поверховий, тривожний сон розчиняється в тумані сонної свідомості. Марк спить поруч, лежить на спині. Його обличчя розслаблене, зовсім не таке, як зазвичай – суворе й стримане.

Він виглядає... інакше. 

Спокійним.

Навіть беззахисним. 

Я розглядаю його: сильну лінію підборіддя, виразні вилиці, і найцікавіше – цю маленьку, але досить помітну зморшку між бровами. Вона – то ніби зізнання: "Мені часто буває сумно".

Інша частина мого мозку підказує: "Припини, Агато. Це недобре і неправильно. Ти надто багато про нього думаєш". Але я не можу відірвати погляду. Погляд затримується на його грудях, які рівномірно здіймаються від дихання, а потім ковзає по легкій щетині, яка додає його обличчю жорсткості.

Занадто захопившись розгляданням, я навіть не помічаю, як він ворушиться. І, наче грім серед ясного неба, розплющує очі. Карі й трохи затуманені від сну, вони виглядають ще глибшими.

– Якщо ти так дивитимишся на мене, в мене станеться провал… – бурмоче він, голос низький і теплий. Приємний…

Я завмираю, не знаючи, що відповісти. Але не встигаю й придумати, як він обережно тягнеться до мене і... хапає за талію. Звівшись на лікті, він легко тягне мене ближче до себе.

– Марк! – виривається у мене, але не дуже переконливо.

– Ти дивишся на мене так, що я починаю нервувати, – шепоче він, і в куточках його губ з’являється ледь помітна усмішка. – З цим треба щось робити. 

Я червонію до кінчиків пальців. Його погляд такий пронизливий, що здається, він бачить усі мої думки наскрізь.

Марк тримає мене настільки близько, що я відчуваю тепло його тіла. Це хвилює і збиває з пантелику одночасно. Його руки міцно тримають мене за талію, наче він боїться, що я можу втекти. Знову… 

– Марку, це не... – починаю я, але голос тремтить і не слухається.

– Це не що? – він дивиться прямо в очі, і я відчуваю, як мені стає надто спекотно.

Мої щоки палають. Відчайдушно намагаюся зібратися, трохи відштовхую його руку, але він не відпускає. Сили нерівні, тож мої спроби тільки забавляють його. 

– Все добре, Агато. Не бійся. Я не кусаюсь, – шепоче він, і в його голосі ледь чутно іронічні нотки насмішки.

Це змушує мене ще більше розгубитися. Моє серце калатає, я роблю жалюгідну спробу вирватися, але, здається, все це виглядає зовсім несерйозно.

– Ти занадто близько... – мій голос затихає.

– Я знаю, – відповідає і не відводить погляду.

Я намагаюся придумати хоч щось, що відволіче його увагу, але натомість роблю щось зовсім непередбачуване. Наче втративши контроль над собою, нахиляюся вперед і... цілую його.

Все трапляється так швидко, що я ледве встигаю усвідомити, що зробила. Його губи теплі, трохи шорсткі, і на якусь мить Марк завмирає. Я вже хочу відсахнутися, але тут він обережно притягує мене ще ближче.

– Агато... – його голос звучить хрипло і майже пошепки.

Погляд стає іншим – теплим і глибоким, від чого я відчуваю, як моє серце гупає ще сильніше. Що ж, якщо ти пірнаєш в океан, не можна зробити це не повністю. Ти або сторонишся його, або могутні хвилі зваблюють тебе і поглинають повністю…

Губи Марка – то океан.

Я повертаюсь до них, цілую обережно, наче пробуючи на смак, а він, не очікуючи такого, спочатку губиться, а потім перевертає мене на спину, кладе на ліжко поруч і опиняється наді мною, тримаючи свою вагу на руках. 

Тепер нашим дивним танцем керує вже він. І його поцілунок – не вивчає, а спрагло п'є. Коли він на мить відсторонюється, я тону в полум'ї в його очах, але воно не спалює, а гріє, відновлює, знімає шар за шаром – тривожність і сумніви, гірчинку минулого і переживання за майбутнє, непорозуміння між нами і дивний шалений смак нашої першої зустрічі… 

Мої руки нарешті роблять те, що так довго бажали – вивчають його тіло, торс, груди, м'язи на руках, плечі… Я насолоджуюсь своїми дотиками, і радію, що вони подобаються і йому. 

Ми обоє наче народжуємось заново, і в процесі жалкуємо лише про одне – що не зробили цього раніше, що не відчули поклик одне одного, не зруйнували цю стіну… 

Марк тримає мене міцно, але обережно, його тепло проникає навіть через тонку тканину футболки, якою він поділився зі мною перед сном. Я відчуваю, як б'ється його серце, і мені… дуже затишно навіть в такій провокативній близькості, в цьому будинки з не найпривітнішою аурою та з його цікавим минулим. 

В голові все ж прострілюють думки, що варто зупинитись, що це неправильно, але вони здаються такими далекими й неважливими. Марк нахиляється ближче, і я вже не можу стриматись.

Наші губи зустрічаються знову, спочатку невпевнено, майже боязко, але це миттєво змінюється. Його тепло і ніжність поглинають мене, наче хвиля. Марк обережно проводить рукою по моїй щоці, ніби боячись мене налякати. Я раптом усвідомлюю, що тримаюся за його плече, наче шукаючи опори, хоча вона мені зовсім не потрібна – поруч із ним я почуваюся неймовірно захищено.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍