Володимир Володимирович Рафеєнко - Мондеґрін

Олексієм провалилася в сон. Узявшись за руки, вони полетіли понад полями й лісами, все швидше і швидше. Великий чорно-помаранчевий Ведмідь кружляв над ними і кричав: «Україна — то вулик-вулик».

— Спіть, хороші мої, — Маркус дивився крізь маленьке віконце на світле зоряне сяйво, що мерехтіло над безкраїм степом. — У Києві на початку осені добре. Листя падає, в ярах прохолодно і затишно. А поганих людей у нас немає, бо Україна — вулик, а бджоли не крадуть, тільки приносять. Хоча, звичайно, люди — то люди. Інколи треба їх учити. І кожен новий президент кращий за попереднього. І кожен день несе нас до зустрічі з Богом. І українці вмирають та народжуються по обидва береги Дніпра.

У теплі дні листопада на Оболонській набережній ще якось гулятимуть ліниві й моторошно прекрасні кияни, і ніхто-ніхто з них не буде змушений думати про війну.

на Свенову сторону, або swan lake

На бал зійшлися маленькі лялі,

Гарні в них сукні, гарні коралі.

А найкраща ляля — рожева:

Цілого балу королева!

Софія Андрухович, «Фелікс Австрія»

Every Night and every Morn

Some to Misery are born.

Every Morn and every Night

Some are born to Sweet Delight,

Some are born to Endless Night.

William Blake

Габінський ішов з базару, що на Героїв Дніпра, і три літри домашнього молока гріли його розбурхану спогадами душу. Сонечко світило ясно, не було жодного бажання лізти у метро. Він ішов і згадував. Ту казку любові й щирості, що сталася вчора. О, дійсно, що це був за вечір, так. Не кожному випадає відчути аж таку піднесеність і довірливість у стосунках. Насолода, яку йому подарувала вчора Оле-Лукойє, і досі плескалася десь під пупком та кружляла тонесеньким світло-гарячим полум’ям по хребтовому стовпу. Єдине, що напружувало: десь о третій Габа заснув, а коли за півтори години прокинувся, то ніякої Оле поруч з ним не було. За вікнами кричали працівники «Карматауну», які вивозили сміття. Надсадно сигналила чиясь автівка. Крізь балконні двері ледь видно було, як хитаються верхівки дерев. Швидкі хмари Оболоні неслися понад Києвом, але от їх годі було розгледіти. У кімнаті стояв чутний дух алкоголю, сигаретного попелу і вчорашньої підгорілої кави. На малесенькому столику біля ліжка тулилися майже чиста попільничка з двома чи трьома недопалками, половина апельсина і пачка дитячого печива. Помацавши поруч із собою, нікого не знайшов. Ліжко було холодне і трішечки вологе (бо Дніпро поряд, тут навіть у великий мороз на сходинках метрополітену лежить біла кучерява наморозь). Відчув, горло стало сухим. Кинувся до вішалки — жіночого одягу на ній не виявилося.

— Оле? — крикнув він. Босоніж почовгав до кухні, відчинив двері. КБ та Оле сиділи за столом, пили чай і сміялися. Коли вони обидві озирнулися і він зустрів їхній погляд (іронічний та розумний), світ в очах Габи почав меркнути, підлога й стіни помешкання попливли і провалилися в темряву разом зі станцією метро та шматком дніпровського узбережжя.

От власне цей момент трішечки дошкуляв головному та й не головному мозку кандидата наук своєю очевидною незрозумілістю. Бо ясно, Оле жодним чином не могла бачити КБ, адже Оле — це щось реальне, а КБ навпаки, а Габінський — все ж таки притомна людина і відрізняє одне від іншого. Але ж сьогодні зрання єдиним підтвердженням того, що вчора йому не наснилося свято кохання, була малесенька сріблява шпилечка (увіходить Йоганна, на голові штучний убір з золотих обручів, шпильок, гребінців і сітки), що він знайшов її біля дзеркала у ванній кімнаті. Що ж воно було, думав Габа, усміхаючись сонячному сяйву, яке заливало очі абрикосовим теплом, і як таке може бути? Якщо вона пішла, то навіщо залишила цей прекрасний предмет для заколювання волосся в зачісці у формі двозубчастої вилочки? Ага, зрозуміло. Габа засміявся. Мабуть, щоб показати мені, що обов’язково повернеться!

— Вона повернеться! — він знову засміявся від щастя і відчув, як повертається до життя. До справжнього життя. У ньому, може, й не буде жодних перспектив, та чи це найважливіше в бутті? Якщо, скажімо, її не було, якщо, скажімо, вона мені тільки примарилася, тоді знову ж таки, звідкіля ця шпилечка? Габінський хитро посміхнувся сонцю і вітру. Ніхто не обдурить людину, якщо вона сама себе не введе в оману! Цей сріблястий предмет є безумовним доказом реальності любові. От тільки чому Лукойє все ж таки пішла, не попрощавшись. Та ще так рано.

Учора він був несамовитим у коханні. Справжній Бахус. Він же ж Вакх (Караваджо, близько 1596). Любив її до нестями. До солодкого гуду в нічному вишневому просторі крові. Отже, щось не сходилося, але Габа не переймався цим. У житті переселенців усесвіту багато загадкових речей.

Побачивши сакральну будівлю «Карматауну», Габа усміхнувся їй, як живій істоті. І раптом йому захотілося завітати на роботу. Забігти буквально на хвилиночку до «Красивого і Корисного», вдихнути запах ніжної делікатної цибульки, торкнутися сухих і чистих коренеплодів вимитої моркви, побачити цукор у хрустких пакетах, макаронні вироби, горіхи та гіркий шоколад. Почути неквапні музичні композиції, що їх постійно транслювали у залах маркету. Такі беззмістовні, такі дурні, вони (може, саме тому) до краю насичені теплом свіжої випічки, ароматом різноманітних страв, що готуються кулінарами «Красивого і Корисного» та продаються просто тут у залі, ці мелодії дуже пасують до гіркого й стійкого аромату крафтового пива, що з ранку до вечора розливається у «Красивому і Корисному», до стишеного гомону покупців і продавчинь, їхніх посмішок, неквапних балачок, облич, осяяних світлом осмисленого вибору, який, може, вперше в житті робить тут кожна людина.

Чи те тістечко придбати, чи інше, чи ковбаски, чи, може, сметанки. Горілочки? Коньячку? Риби червоної? Кав’яру? Дуже-дуже непросто зробити вибір. А з іншого боку, якщо ти вже відчув різницю між «К’янті» та «Сонцедаром», то здатен рухатися далі, у бік Свана чи, краще, Свена.

Хто такий Свен, раптом задумався Габа. Пам’ять підводила все сильніше. Чи не той турецький