Джеймс С. А. Корі - Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі

можна. Сем простежила його погляд і думки.

— Як на хлопця, що порушує стільки правил, ти, блядь, геть не

йдеш на компроміси.

— Що ж, я глибоко переконаний у принципі: роби те, що

потрібно, якщо це потрібно.

На це пішла іще одна хвилина, але вона назвала йому ім’я.

Розділ шостий. Голден

–Уран же і справді дуже далеко, — говорила Наомі, коли

вони йшли коридором до доків. Це вже була третя

причина не братися за пропонований контракт, і щось у її голосі

підказувало Голдену, далеко не остання. За інших обставин він

би просто припус тив, що вона сердиться на нього за це

замовлення. Вона й справді сердилася. Але геть не просто.

— Так, далеко, — кивнув він.

— А Титанія — його бридкий малий супутник з однією

крихітною науковою станцією. І все, — правила далі Наомі.

— Так.

— За те, скільки їм коштуватиме наша робота, всю цю Титанію

можна купити з усіма манатками.

Голден знизав плечима. У цій частині Церера була схожа на

лабіринт дешевих складських тунелів з іще дешевшими

приміщеннями під офіси. Тутешні стіни вкривала гидка

ізоляційна піна білуватого кольору. За наявності складаного

ножа та кількох вільних хвилинок можна було елементарно

доколупатися до корінної породи Церери. Судячи з того, як цей

коридор виглядав, ним постійно швендяли люди з ножичками

в кишенях і купою вільного часу.

Їм назустріч їхав електронавантажувач, підвиваючи мотором

і пронизливо бібікаючи. Голден притиснувся до стіни й потягнув

за собою Наомі. Проминаючи їх, водійка вдячно кивнула йому.

— То навіщо їм тоді потрібні наші послуги? — не здавалася дівчина. Вона вимагала відповіді.

— Бо ми такі кльові?

— Скільки там живе народу на тій науковій базі на Титанії?

Пару сотень? — говорила вона. — Ти ж сам у курсі, як туди

зазвичай відправляють припаси. Вантажать їх на одноразову

гальмівну ракету та запускають рейкотроном на орбіту Урана.

— Зазвичай, — мугикнув Голден.

— Ну, а компанія? «Маргінальний експорт»? Та якби мені

хотілося створити дешеву корпоративну прокладку без жодних

зобов’язань, то знаєш, як би я її назвала?

— «Маргінальний експорт»?

— «Маргінальний експорт».

Наомі зупинилася перед вхідним люком, який вів до

орендованого ними стикувального доку й «Росинанта». Знак

згори говорив: «Маргінальний експорт». Голден пошукав пульт

управління шлюзом, та Наомі взяла його за руку й зупинила.

— Ці люди наймають військовий корабель доправити щось на

Титанію, — вона заговорила тихіше, немовби боялася, що їх

підслуховують. — Звідки в них такі гроші? Наш вантажний трюм

завбільш ки з коробку для шапок.

— Бо в нас хороші розцінки? — спробував пожартувати Голден, але невдало.

— Що можна такого відправити на Титанію, для чого

знадобився швидкий, малопомітний і добре озброєний

корабель? Ти питав, що в ящиках, коли на це зголосився?

— Ні. Не питав. Як правило питаю, але мені не дуже кортить це

знати.

Наомі насупилася. В її виразі обличчя почергово читалися гнів

і переживання.

— Чому?

Голден дістав свій термінал і показав орбітальну схему

Сонячної системи.

— Бачиш отут, на самісінькому краю? — запитав він. — Це

Кільце. — Він потягнув схему на дисплеї на протилежний її

край: — А ось тут Уран. Вони буквально в двох

якнайвіддаленіших одна від одної точках у цілому всесвіті, доступному людям.

— І?

Голден глибоко зітхнув. Він відчув приплив хвилювання, яке

завжди в собі заперечував у такі моменти, й придушив його.

— І? Ну, скажімо так, хоч я й нечасто про це говорю, дещо по-справжньому неприємне й дуже велике з чималою кількістю

трупів на своєму рахунку знає мене персонально. І це дещо

пов’язане з Кільцем.

— Міллер, — промовила Наомі.

— Кільце відкрилося. І він знав, коли це сталося. Із того, що

він молов весь цей час, відколи… одним словом, це єдина

осмислена річ, яку він сказав.

«Відколи повернувся з мертвих». Слова застрягли в нього

у горлі, і Наомі не стала