Саймон Бекетт - Записано на кістках. Друге розслідування, Саймон Бекетт

ним не впорався навіть у своїй найкращій формі. Він був на голову вищий за мене, такий собі розбишака. Але мені вже було не до того. Надто погану добу довелося пережити.

І, зрештою, це моя робота.

Я вирвав у нього ноутбук.

— Я сказав ні.

Мій голос зірвався, але насамперед від злості. Ґатрі від здивування роззявив рота, та одразу стулив. Він стиснув кулаки, і я відчув, як усе скрутилося в животі від усвідомлення того, що не зможу зробити чи сказати нічого, що могло б перешкодити неминучому.

— Гей ти, здорованю, знову створюєш проблеми?

У двері ввійшла Меґґі Кесіді. Вона прямувала просто до Ґатрі, і я на хвилину злякався, коли побачив, яка вона мініатюрна поруч із цією горою. Та його обличчя розпливлося в широчезній усмішці.

— Меґґі! Чув, що ти повернулася!

Він огорнув її ведмежими обіймами. Вона здавалася ще меншою, стиснута в обіймах Ґатрі.

— То так, еге ж, я подумала, що мені краще зазирнути та подивитися, як у вас справи. Ну ж бо, постав мене на місце, здоровило дурнувате.

Тепер вони обоє всміхалися. Ґатрі вже забув про ­мене, загроза насильства в барі змінилася дитячим ­ентузіазмом.

Меґґі тицьнула його випнутий живіт, хитаючи головою з удаваним жалем.

— Сидів на дієті, Шоне? Змарнів, бідося.

Він розреготався.

— Скучив за тобою, Меґ. Вип’єш зі мною?

— Думала, ти вже й не спитаєш.

Меґґі хутко підморгнула мені й провела велетня до бару, усмішкою привітавши гравців у доміно.

Моя рука злегка тремтіла, коли я підняв склянку з віскі. Приплив адреналіну повільно спадав. Саме те, що мені потрібно, щоб завершити день. Бар поволі заповнювався. Кінрос із вісімнадцятирічним сином приєдналися до Меґґі з Ґатрі біля стійки. Посипалися дружні кпини й сміх. Я спостерігав, як червоніли на обличчі Кевіна Кінроса жорстокі горбки вугрів, коли з ним розмовляла Меґґі. Він майже не відривав від неї очей, поки вона балакала з його батьком, але швидко опустив погляд, коли жінка глянула в його бік.

«Брюс Кемерон не єдиний закоханий на острові», — подумав я.

Дивлячись на цю компанію, як їм тепло та невимушено одне з одним, я раптом гостро усвідомив, що не належу до них. Це були люди, які народилися й виросли тут, які, ймовірно, помруть у цій самій закритій громаді. У них була спільна ідентичність, спорідненість, що переважала над іншими зв’язками. Навіть Меґґі, яка залишила острів багато років тому, так само була його частиною. Такі чужинці, як я, чи «ті, що понаїхали», як Броуді чи Стракани, ніколи не досягнуть цього статусу.

І один із них, мешканців острова, був убивцею. Можливо, навіть хтось у цій кімнаті. Дивлячись на обличчя перед собою, я згадав, що Фрейзер сказав про пошуки вбивці мертвої жінки. «Простір невеликий. Що ж тут важкого? Хтось усе одно щось та знає». Але знати й розкривати — це різні речі.

Які б таємниці не приховувала Руна, я не думав, що вона їх легко розкриє.

Мені розхотілося сидіти внизу.

Але коли я вже збирався повернутися до своєї кімнати, Меґґі перехопила мій погляд і відійшла від групи в барі. Я бачив, як Кевін Кінрос крадькома спостерігав, як вона йде до мого столика. Він зрозумів, що я його бачу, і поспішно відвів погляд.

Меґґі всілася й усміхнулася мені.

— Уже познайомились із Шоном, еге ж?

— Можна й так сказати.

— Він геть не вредний. Ви, мабуть, його проти шерсті погладили.

Я витріщився на неї.

— Як саме я це зробив?

Меґґі порахувала на пальцях.

— Ви чужинець, англієць, сидите тут у барі з крутим ноутом. Вибачте на слові, але ви тут все не так як треба зробили.

Я розсміявся. Надто близько до моїх власних думок, майже в яблучко.

— А я собі сидів і думав, що займаюся своїми справами.

Вона всміхнулася.

— Так, всі ж бо знають, що Шон трохи нервує, коли хильне зайвого. Але ви не можете його повністю звинувачувати. Раніше він був хорошим рибалкою, поки банк не почав вимагати повернути кредит за його човен. Тепер він скотився до випадкових заробітків і намагається полагодити якесь старе корито, що десь відкопав. — Вона зітхнула. — Не думайте про нього погано, це все, що я кажу.

Я міг би зазначити, що сутичку почав не я, але махнув рукою. Меґґі глянула на годинник.

— Мабуть, мені вже час. Бабуся хвилюватиметься. Я заскочила лише для того, щоб показатися народу, і, мабуть, найкраще, якщо я зникну, поки не з’явився сержант Фрейзер.

Вона, очевидно, хотіла, щоб я запитав. Усе одно мені було цікаво, відколи вони обмінялися репліками на поромі.

— Так що між вами? Я так розумію, не колишній хлопець?

— Вдам, що не почула, — скривилася вона. — Скажімо, між нами є певна історія. Пару років тому нашого доброго сержанта було відсторонено від служби за напад у стані сп’яніння на підозрювану жінку. Звинувачення зняли, йому пощастило не уникнути пониження на посаді. «Ґезетт» дізналася й опублікувала цю історію. — Вона знизала плечима, але не так невимушено, як намагалася показати. — Це була моя перша велика стаття для газети. Отже, як ви можете собі уявити, я не посідаю перше місце у Фрейзеровому списку адресатів різдвяних листівок.

Коли вона йшла до Ґатрі та Кінроса, усмішка репортерки була сумною й гордою водночас. Коли вона попрощалася, я вийшов із бару й пішов до своєї кімнати. Я не їв відтоді, як Ґрейс приготувала мені омлет, але був більше втомлений, ніж голодний. А ще відчував приховане полегшення, що Броуді ще не нема. Воллес мав право не повідомляти відставному інспектору про вбивство, але після всієї його допомоги мені було б незручно приховувати від нього таку інформацію.

Підіймаючись нагору, я відчув, як сильно втомився.

Ця поїздка була катастрофою від початку й до кінця, але я втішав себе, що ось-ось усе повернеться на правильний шлях. Завтра о цій порі тут уже буде оперативна слідча команда, буде урухомлено повноцінний механізм розслідування вбивства, хай із запізненням. Незабаром я поїду додому й зможу лишити все позаду.

Але я мав знати, що не варто приймати нічого як належне. Бо тієї ночі буря налетіла на Руну.

11

Шторм дістався острова відразу після опівночі.

Пізніше я дізнався, що це два фронти зіткнулися