Валерій СЛОБОДА - Слобода сміється, Валерій СЛОБОДА

Як кацапи Мар’їнку брали 
    Дідусь нервував, бо все, як він собі нафантазував, пішло не так, а якось так-сяк і на перекосяк. Що ж робити? Обіцяв визволити Україну від України за три дні, а українці вже майже два роки як відбиваються і не хочуть бути «вільними». В паніці, в гарячці, а може, в нього була ще й діарея, бо він бігав з кутка в куток в своєму кабінеті, а це, я вам скажу, відстань чималенька. Там стіл тільки п’ятнадцять метрів подовж. Побігавши по кутках, підбіг до столу, пробігся попід ним, вискочив на стілець, сів на свою секрементну, (з секретними екскрементами), валізку і схопив слухавку: 
— Нємєдлєнно ко мнє главнокомандущєво, Шугу! 
— Ваше вампійатойство, гавнокомандующій, Шугу ужє здесь і готов к вашим наказаніям. 
— Значіт так! Мнє ужє 666 раз нє нравітся положеніє на фронтє. 
— Ви пйави, самому нє нйавіца... Вааще нєкйасівоє... 
— Малчать!!!  Так вот, я пріказиваю нємєдлєнно взять Мар’їнку! Собрать всє сіли і сілой взять, вам понятно!? Ето приказ! 
— Єсть! 
— Что єсть? 
— Єсть, говою, хочу, а то наші сухпайкі нікак нє пйожєвать. 
— Вазьмьотє Мар’їнку тогда і покушаєшь чєво там будєт в Мар’їнке. 
    А далі, як і належить в армії, по субординації пішов наказ від Шугу: 
— Пйіказ ево вампійатойства — нємєдлєнно взять Маінку! —  гаркавив,  главнокомандующий, — сіой взять! Пйіказ понятєн? Випойнять! 
— Єсть! 
— Что єсть. 
— Єсть, говорю, хотім. 
— Возьмьотє Маінку там і поєдітє. 
    Через деякий час вже доповідали в центр прийняття рішень: 
— Разрєшітє доложить, Марінку взялі, дажє сіли нє прішлось прімєнять, она радостно і сама отдалась, ви би відєлі єйо морду ліца. Послє етого она нас пакарміла і папрасіла брать єйо регулярно, хатяби раз в неделю... 
— Какую Марінку ви взялі??? 
— Так нашу, боєвую мєдсєстрічку. 
    І тут дідусь-вампіраторт зрозумів, чому так довго його війська не можуть взяти Авдіївку... Хто зна скільки тих «авдєєвих» серед кацапів.