Євгеній Шульженко - Гра почалась, Євгеній Шульженко

            Але обід був перерваний сигналом тривоги з дахів будинку. Сигнал повідомляв про зовнішнього ворога. Всі підскочили, лишили свої тарілки, побігли на подвір’я. У кого була палиця поряд, вхопив її. У кого не було, отримав палицю в коридорі, перед виходом на подвір’я. Хлопці та дівчата вишукувались в декілька рядів, стали в бойову позицію та очікували розпоряджень командирів та ватажка племені.

            На якусь секунду Мілані хотілось навіть підскочити від задоволення від такої швидкої реакції дітей. Та вона втрималась та лише сама собі посміхнулась. Що до Аліши, то та також вискочила на подвір’я, заскочила на дах машини батьків Мілани. Звідти було добре видно, тому кішка роздивлялась по сторонам зовнішню вулицю. Нічого не побачивши, Аліша повернулась до дівчинки то здивовано витягнула мордочку. Мілана ж заскочила на парках, оглянула майданчик, який був зразу перед парканом. Та вона також нічого не побачила.

Я побачив хлопця, - крикнув дозорний з даху, - він вибіг зі сторони гаражів, що біля баків сміття. Заскочив дикун в другий під’їзд сусіднього дому. Він там, - дозорний показував палицею на сусідній двір. Можливо, шпигун? Дякую, Костя, - крикнула Мілана та повернулась до дитячого війська, - зі мною п’ятеро перших воїнів. Потрібно оглянути під’їзд. Якщо це шпигун, то він не зможе нікуди вдертись. Всі квартири мають бути закритими. Друга п’ятірка вийдіть на вулицю за нами та охороняйте вхід до фортеці та прикривайте нас біля під’їзду, - Мілана рушила до виходу, - якщо побачите якихось дітей, що біжать до нас – зразу кличте!

Діти розділились, та пішли до другого під’їзду. Перші п’ятеро разом з Міланою тихо відкрили вхідні двері та виставивши палки, пішли на розвідку. Друга п’ятірка зайняла позицію на вулиці.

Мілана повільно піднялась на перший поверх, оглянула двері та спробувала тихо відкрити кожну з них. Всі були закриті. Тоді дівчина подивилась на інших, показала пальцем нагору. Єгор, який шов за Міланою, рудий хлопець десяти років, взявши міцно палку пішов на другий поверх. Він також перевірив всі двері. Але все було закрито. Так загін пересувався до самого п’ятого поверху. Та все було зачинено.

Напевно, дозорний заснув, або хлопець зачинив відрину квартиру, - сказала Марійка, піднявши плечі Тихо, - шикнула Мілана та приклала палець до рота, - зараз всі голосно починаємо спускатись вниз та на вулицю. Той хто вийде першим має голосно повідомити іншим, що нікого не знайшли. Щось типу, дозорний заснув та йому приснився сон, - Мілана сказала ще тихіше, - я з Єгором лишаюсь тут та чекаю хвилин десять. Можливо шпигун спробує вийти з квартири.

Так і зробили. Діти застрибали вниз. Цього могли не почути лише глухі люди, та й ті відчули б вібрацію цих маленьких слоників. Тарабанили палицями по залізним перилам, гепнули залізними вхідними дверями. Почулись домовлені репліки та сміх. Дякую, що ніхто не почав голосно питати де ж Мілана та Єгор.

А ці двоє стояли на п’ятому поверсі, не розмовляли та не рухались. Вони перетворились в слух. Вони мали впіймати кожен звук, який міг виникнути в під’їзді. Діти чекали не довго, та дочекались. На четвертому поверсі почулось, як клацнув замок. Мілана обережно спустилась трохи вниз, та повисла на перилах. В квартирі, що напроти сходів, дівчина помітила тінь, яка потім зникла. В квартирі номер двадцять шість хтось був. Шпигун? Але як він знав, що є відкрита квартира? Напевно це місцевий, але ж пройшло тридцять шість днів? «Як ми його не помітили за стільки часу?» - подумала Мілана та насупила лоба.

Командир племені Зодчих не ховаючись, спустилась на четвертий поверх. Потім чемно постукала в двері.

Привіт! – почала вона звичайним голосом, - там є хтось?

Відповіддю була тиша, але Мілана іншого й не очікувала. Хоча скрипнув стілець, який тільки що зачепили. Почулось, як хтось чортихнувся.

Послухай, ми не хочемо завдавати шкоди, - Мілана притулилась лобом до дверей, - ми не хулігани з вулиці, яких ти точно бачив. І якщо ти жив тут сам весь цей час, то бачив де ми живемо. Ти точно мав нас бачити, - дівчина постукала ще раз в двері, - ми побудували фортецю, щоб захистити себе від ворогів, тим більше тих злодюг, які захопили найближчі до нас магазини.

Відповіді не було, але дівчина почула, як хтось підійшов до дверей та зупинився.

Якщо ти дійсно тут жив, - продовжила Мілана, - і ти не шпигун, який випадково потрапив сюди, ми запрошуємо тебе до нас. Все ж таки жити поряд з нами весь цей час – ми точно тебе візьмемо в розвідники. Я не хочу бути розвідником, - почувся голос хлопця з тієї сторони, - я хочу бути дослідником Дослідником? – здивувалась Мілана, - Досліджувати територію? Ні, не це, - було чути як хлопець засміявся, - я хочу бути вченим. Я навіть за ці дні зробив декілька приладів, які працюють

Замок провернувся, та двері відчинились. Мілана побачила ціпок, який не давав змогу злодіям увірватись до квартири. Було ясно, що хлопець боїться, він хоче впевнитись, що йому не загрожує небезпека.

Мілана зрозумівши це, відійшла на крок, підняла палицю, показуючи її в отвір дверей та передала Єгору. Той стояв трохи далі.

Я маю запевнитись, що ти не шпигун. Впусти мене та доведи, що ти тут живеш, - рішуче сказала Мілана, - Це Єгор, наш воїн. Він забере мою палицю та піде на вулицю, щоб ти не хвилювався. Я то точно не зможу причинити тобі шкоди, - це звичайно було не правдою, але на хлопців такі слова від дівчат діють точно.