Юрій Корнійович Смолич - Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні

військовий суд і розстріл! Не може цього буть. Бо від самого кінематографа «Міраж» ланцюжком попід парканами та поза хатами конспірація наша спокій наших з тобою таємничих балачок пильнує. Он як, поручик Парчевський.

— Я не проти конспірації, — немов перепрошуючи, посміхнувся Парчевський, — але мені треба говорити саме з вами, і тому…

— Або ще от така історія, — не дослухав його Шумейко. — Комендант військової залоги, старшина Парчевський, в великій шані й довір'ї у всяких там верховних командирів пана Симона Петлюри і всяких таких. І певний себе, і свого, сказати б, життєвого таланту старшина Парчевський просто он як! А більшовицька конспірація, може, іншої про це думки. Бо їй двері відчинені і туди, куди панові старшині та комендантові міста і носа не поткнути. На, брат, прочитай!

Шумейко вийняв з внутрішньої кишені пальта папірець і простяг його Парчевському через стіл.

Парчевський нахилився до свічки. Це був звичайний урядовий папірець, в лівому кутку стояв фіолетовий штамп: «Українська держава… МВС… Вінницький повітовий староста… 10 серпня 1918 року… № 3042… Вінниця, на Поділлі». Під заголовком «зовсім таємно» — «Панові подільському губерніальному старості» — писалося: «Комендантська сотня на чолі з її командиром, поручиком Парчсвським, не тільки не вживала заходів до припинення страйку, а навпаки, навіть сприяла страйкарям. Є всі підстави твердити, що втеча голови страйккому з-під арешту була організована за участю саме поручика Парчевського…» І далі ще щось…

Парчевський пересмикнув плечима і ніяково повів бровами.

— Правильно, — простежив за ним поглядом Шумейко, — це ще за гетьмана. Отже, немов твоїй батькові Петлюрі службі на користь?.. Тоді, коли ласка твоя, прочитай вже й оце… — Шумейко вийняв другого папірця і поклав поруч із першим на стіл.

Це був жовтий полінований бланк телеграми. Масними синіми — з-під копірки — літерами там було: «Кам'янець Київ МВС УНР 12 144/604 12/12 13 50-9133 5265…» — і так далі, чотири рядки великих чотиризначних чисел.

Парчевський запитливо глянув на Шумейка.

— Шифр! — ствердно кивнув той головою. — Місцевої контррозвідки шифр, батька отамана Симона Петлюри. Позавчора, двадцятого, о першій годині п'ятдесят хвилин з апарата «Юза»… Читай, брат, читай. — Він перегорнув жовтий бланк на другий бік.

На другому боці м'яким тушувальним олівцем було написано розшифровку: «Вельми ненадійна охоронна сотня командир Парчевський офіцер військового часу реєстрований № 2079».

— 2079, — пояснив Шумейко, — це підпис інформатора, а от «реєстрований» — це, брат, означає, що офіцер воєнного часу, поручик Парчевський, занесений у реєстрові списки контррозвідки як підозрілий елемент[504], і інформатор № 2079 пропонує на цю нагоду заглянути, кому слід, у ті списки, щоб поручика Парчевського розкрити до ноги. Второпав?

Парчевський криво посміхнувся і дивився на кінчик носка.

— Конспірація, Вацлаве Юровичу, і на тебе робить! Буде на телеграму відповідь — до нас потрапить, а далі — зась! Ха? У більшовиків, брат, свої люди скрізь. Бо й весь світ не сьогодні, так завтра буде більшовицький. От і ти. Комендант залоги військ УНР? Брехня! Ти, Вацлаве Юровичу, свій. І це нам