Анна Потій - Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій

— Без. Навіть якось нудно вийшло, — Феліція простягла листочок із записаним зіллям. — У Валідани там все так акуратно розставлено, навіть нічого шукати не треба.

— А тобі аби пригоди! — Фірніет розсміявся, погрозив їй жартівливо пальцем.

— Думаєш, нам підійде це зілля?

Фірніет уважно вивчив написане, потім підвівся зі столу, забувши про вечерю, і пішов до свого кабінету. За хвилину він повернувся з кількома книгами і, погортавши їх, похитав головою.

— Не думаю, що ми можемо скористатися ним: тут прив'язка до темної магії. Деякі інгредієнти взаємодіють безпосередньо з нею. Але ми можемо взяти зілля Валідани за основу та спробувати його змінити під нашу магію.

— Знову невдача… — зітхнула Феліція і відсунула тарілку. Апетит різко зник. 

Раннього суботнього ранку Феліція з Фірніетом знову прямували до порталів. Тільки цього разу їм довелося переміститися спочатку до столиці, а вже звідти до Муірна. Як пояснив Феліції Фірніет, портали в інші світи знаходилися тільки в столиці, щоб уникнути неконтрольованих переміщень. На відміну від звичних міських порталів, які розташовувалися на вулиці, міжсвітовий портал знаходився в приміщенні — великій світлій будівлі, схожій на палац, з увитими плющем колонами при вході та широкими вікнами, що пропускали багато світла всередину. Перш ніж відпустити подорожуючого в інший світ, потрібно було пройти перевірку у наглядача порталів — відповісти на запитання про мету візиту, перевірити особу та, звичайно, заплатити гроші. Переміщення в інший світ коштувало набагато дорожче, ніж подорожі між містами. Феліція почала хвилюватися, адже в неї не було жодних документів, які б підтверджували її особистість, але Фірніет показав свій і його пропустили без запитань.

— Треба буде зробити тобі документи, — сказав Фірніет, коли вони перенеслися з Велланії до Муірна. — Зазвичай вони не дуже потрібні, але в таких подорожах без них не обійтися. Тобі пощастило, що мене знають.

— А я дивувалася, що ніхто моїми документами не цікавиться, навіть коли прибула до академії, то магеса Елсівет мене відразу ж оформила, навіть не познайомивши з ректором.

— Просто в неї були вказівки щодо протеже Імператора, а Майренн тобі вірно підказала, що говорити сама того не розуміючи.

— Ото вже кумедно вийшло.

— Як тобі Муірн? — Фірніет зупинився посеред вулиці, даючи Феліції можливість помилуватися новим світом.

— Поки що не розумію. Не бачу суттєвих відмінностей, — Феліція з цікавістю розглядала місто, в якому вони опинилися, коли вийшли з такої ж великої будівлі з порталами, що й у Велланії. Феліція про себе назвала їх вокзалами, аж надто вони нагадували їй залізниці на її рідній Землі. — Але місто гарне. Це столиця?

— Так. Називається Магорн. Досить велике місто, більше нашої Делавії. Втім, і сам Муірн втричі більший за Велланію. Але вони багато в чому схожі, тому з ходу складно помітити відмінності. А ще Муірн раніше сильно контактував із немагічними світами, особливо з твоєю Землею. Багато технічних винаходів звідти були адаптовані з урахуванням магії. Тож тобі тут сподобається.

— А я змогла б звідси переміститися на Землю? — несподівано для себе запитала Феліція. Останнім часом вона зовсім не згадувала про свій колишній світ — не до того було.

— А тобі хочеться? — здивувався Фірніет.

— Ні. Просто цікаво.

— Ти і з Велланії за бажання можеш вирушити. Але назад завжди складніше. Навіть Кетта одного разу застрягла на Землі на цілих 7 років. А в Муірні незабаром запечатають портали у немагічні світи. У них тут темні маги розбушувалися. І вони тут зовсім не такі, як у нас.

— А чим вони відрізняються? — стривожилась Феліція, її очі забігали на всі боки, вишукуючи небезпеку.

— З нашими можна вести діалог і навіть переконати їх у чомусь. Наші не завжди є злом в чистому вигляді. А тутешні — зло. Темна магія Муірна особлива, вона спотворює людину, перетворюючи її на якусь подобу жорстокого демона. Такий темний маг втрачає всі прив'язаності до світлих, він може напасти на своїх батьків, друзів, магія змінює його особистість. Але ти не бійся, — поспішив заспокоїти Феліцію Фірніет, бачачи, як вона стривожено оглядається на всі боки. — Я зможу тебе захистити. До того ж у столиці зараз багато імператорських бойових магів. Вони стежать за порядком.

— Кетта живе десь тут?

— Ні, вона не в столиці. Кетта проживає у місті Мірравель, поряд з однойменною академією. Сподіваюся, вона буде вдома, мені не хотілося б повертатися ні з чим.

— А що не можна було ніяк передати їй повідомлення?

— На жаль, немає такої магії, яка передавала б послання через світи. Можна було б відправити людину з посланням, але це надто дорого. Тим більше, через ситуацію з темними магами не кожен погодився б вирушити до Муірна. Тож самим простіше та дешевше. Ходімо швидше до тих порталів, — Фірніет вказав на арки, що стояли попереду, з легким свіченням навколо, трохи схожі на велланійські, але простіші. — Я хочу якнайшвидше дістатися до Кетти. Вона не з тих, хто весь день вдома стирчить.

Вони пройшли крізь черговий портал, третій за цей ранок, і опинилися поряд із міською площею. Навколо метушились люди, розхвалювали свій товар торговці за відкритими прилавками, діти бігали один за одним заливисто сміючись — життя кипіло на повну силу.

— Хвилин п'ятнадцять пішки, майже як від Лідевана до Ліданії, і ми будемо біля будинку Кетти, — повідомив Фірніет.

Він узяв Феліцію за руку і квапливо повів ґрунтовою дорогою, яка починалася за міською площею. Незабаром почали з'являтися житлові будинки — здебільшого двоповерхові, кожний на певній відстані один від одного. Схоже, люди тут цінували усамітнення. Фірніет зупинився біля невеликого, але чарівного будиночка, захованого в глибині саду. Навесні та влітку тут напевно було неймовірно красиво, але зараз, наприкінці осені, зелень давали лише кілька ялин, а все інше заснуло до наступного року.