Ксенія Євчук - Породжені хтивістю, Ксенія Євчук

Реніль.

Він думає, що весь такий крутий. Ідіотку викладачку я не побачила, але зустріла декого кращого. Набагато кращого.
-То що думаєш?
-Скажи мені ім'я тієї викладачки. 
-Джеймс казав, що її звати Віолетта.
Я задумуюсь. Яка в них історія?
-Знаєш.
Він в передчутті дивиться на мене.
-Я в ділі.
Крістофер потягується і дає мені п'ять, посміхаючись.
Перший раз бачу, щоб він посміхався.
Це буде хороший досвід.

***
 

Кріс знає, що Данір йде. Він піднімає мене на парту і нахиляється до моєї шиї. Тільки уявляю лице Даніра. Я обводжу руками шию хлопця, коли двері відчиняються і на порозі стоїть Данір. І це справді він, хоча я й не бачу.
Мені потрібно побачити його обличчя, але тоді я позбавлюсь такої крутої нагоди. Крістофер навіть не торкається губами моєї шиї. Це просто ілюзія. Я закриваю очі і відкидаю голову назад. Нарешті Данір кашляє, привертаючи нашу увагу.
Хлопець повільно, ніби нехотячи відсторонюється від мене. 
-Що-о? -протягує він.
Я виглядаю з-за плеча Крістофера. Данір повністю спокійний. Якого?
-Займайтесь цим деінде. Це мій кабінет і я не хочу нічого подібного тут бачити. Це вам не секс-кімната.
Я бачу, що Кріс так само здивований, як і я. Покидьок.
-Реніль? -Крістофер подає мені руку. -Ходи, знайдемо темніше і тихіше місце для наших ігор.
Я чую іронію в його голосі, але підіграю заради спільної мети.
-Швидше...-шепочу так, щоб це почув Данір.
Я зісковзаю зі стола і йду за хлопцем. Він штовхає мене першою. Данір просто відступає від дверей, даючи мені простір. Козел!
Не знаю для чого ми це робили. Це навіть не моя ідея. Її запропонував Кріс. Він сказав, що це його виведе з себе. Так, я бачу, ніяких емоцій. Я червонію від злості і сорому водночас.
Повертаю голову на них. Данір тримає руку на плечі Крістофера, стискаючи його. Той глузує. 
-Аніта гарна дівчина. -каже Данір.
Після цього Крістофер стискає кулаки і кривить обличчя. Вени на його тілі вздуваються. Зараз він злий.
-Йди до біса Нір, я закінчую цю війну.
-Починай закінчувати просто з цього моменту.
Після цього хлопці розходяться. Ми виходимо в коридор. 
-Не думай, що в нас не вийшло. -Ротенбрук задоволений нами, я це бачу.
-Вийшло? 
-О так. Можеш йти.
Не розумію, чи це так, але я всміхаюсь йому і даю п'ять.
Після цього мене несе коридором. Юстер вже чекає на мене.

***
 

-Кейт сподівається, що всі забули про її день народження.
І так кожного року. 
-Я знаю, чому ми з тобою ще не стали акторами?
Юстер регоче від моїх слів.
-О Великий Боже, вона нарешті жартує!
Я штовхаю його дупою, закочуючи очі.
-Ми щось придумаємо. 
-В нас є ще три доби. Загугли щось цікаве дома. 
-Думаю, що чудові ідеї йдуть з голови. -я мовчу. -Але не з твоєї.
-Фу, йди геть від мене, погана подруга!
Друг вдає, що ображається.
Я відчиняю дверцята і виходжу з машини.
-Я щось придумаю і надішлю тобі свої ідеї.
Він радісно киває і простягає мені кулак.
Це типу наша фішка. Наші кулаки стукаються і я закриваю двері машини.

Тільки вдома я розумію, що мого телефону немає. Та ну ні...

***
 

Я молюсь тільки про те, щоб нікого зараз не було в коледжі. Якого взагалі біса я поперлась сюди вночі. Я ж могла завтра знайти свій телефон. Але ж бляха, ні, хто я така, щоб відмовлятись від пригод?
Пробратись до коледжу через код легко, але якщо мене зловлять тут - мені кінець. Охоронці пожаліються директору. Директор розкаже моєму батькові, і я буду під домашнім арештом. Ми вже це проходили. Краще забути це, як жахливий сон.
Я вдячна Юстеру, що він вимкнув камери. Вони висять і записують сходи, коридор, їдальню, вхід до туалету і здається все? Головне, що камер немає в жодному кабінеті, окрім кабінету директора. Це основа так би мовити.
В коледжі панувала повна темрява. Навіть охоронці ще не перевіряли, чи є тут хтось. Боже, що я роблю?
Так тихо, чути тільки човгання моїх кросівок і биття мого серця. Згадую все, що сьогодні зробила і посміхаюсь. Сумно тільки від його реакції. Я чекала іншого. Але загалом це був хороший досвід. Я тихо піднялась сходами на третій поверх. Наш кабінет знаходиться тут. Більше ніде не міг бути мій телефон. Хіба його вже хтось вкрав. Але кому яке діло до чужих речей? В кожного в цьому коледжі є впливові батьки, які за секунду вирішать все за нас.
Я побачила відчинені двері до кабінету і вирішила довго не думати. Зупинилась біля дверей і ще раз оглянула коридор. Нікого. "Тільки б охоронці не прийшли" молюсь я про себе. 
Але за мить чиясь рука тягне мене всередину. Я пищу від подиву, поки двері зачиняються і я опиняюсь між дверима і великим тілом. Чоловік притискає мене обличчям до дверей, замкнувши їх на замок. Він ставить свою долоню на мій рот так, щоб я не могла кричати. Я стараюсь відкрити рот, щоб вкусити його долоню, але не виходить. Його рука більша за мою в два рази. Та він весь більший за мене в два рази. Тверда ерекція втиснулась в мою спину і я ледь стримала стогін.
Якого біса?!
Він нахиляється до мого вуха і я вдихаю знайомий мускульний запах в перемішку з корицею. Другою рукою він заправляє пасмо мого волосся за вухо і торкається його губами. Я відчуваю страх і легке запаморочення.
-Сподіваюсь, що ти прийшла сюди готовою до покарання. -тихий шепіт, подібний на мурчання.
Тихий і такий знайомий шепіт.
Діва Маріє, це Данір.