Поліна Ендрі - Мама для Зефірки, Поліна Ендрі

- І що це було?

Напевно, це перше питання, яке зісковзнуло з моїх губ і взагалі з'явилося в моїй голові після повного штилю думок. І торкався він швидше не дій чоловіка та його явного бажання мене поцілувати, а скоріше моєї реакції на нього. Це було так хвилююче, я ніби боялася цього, але водночас сама хотіла. Одна справа - новорічна ніч, коли ми обидвоє були трошки п'яні і трохи втратили самовладання, але зовсім інша тут і зараз.

- Ау, - почувся голос із слухавки. - Аріно, ти тут?

– А? Так, Ір, звісно, ​​я все чую, – поспішила запевнити подругу.

- Тоді про що я щойно говорила? - з мого боку пролунало промовисте мовчання. - Отож бо. Ти останнім часом якась надто задумлива, Арін, часто витаєш у хмарах... Давай зізнавався, що в тебе трапилося?

- Ірко, - видихаю я, відчуваючи жарке хвилювання, що покрило мене з голови до п'ят. - Ти сміятимешся, але здається я влипла...

Я швидко переказала подрузі свою новорічну пригоду. Частину вона звичайно знала, але тільки ту частину, де Зефірка загубилася і її батько прибув до мене додому, щоб забрати її. Про поцілунок теж розповіла і про те, що нам із Кирилом пощастило зустріти новорічну ніч разом, теж. Закінчила розповідь тим, як він узяв у мене номер телефону і полагодив мені трубу. Двічі.

- Офігіти ... - Ірка присвиснула, перебуваючи явно в глибокому шоці. - Ні, ну офігіти. Слухай, Синицина, та ти я дивлюся прудка на пригоди. Ви переспали?

- Іра! - обурююсь я під сміх подруги.

- Гаразд, все, я жартую. Але щось я не чую радості у твоєму голосі. Не можу збагнути, що тобі не подобається? - Здивовано запитала Іра. - Чи, навпаки, подобається? - хитро знизивши голос, поцікавилася вона. - Він подобається тобі, я права?

- Ірко! - немов заїла платівка, тільки й повторюю я. А сама відчула, як спалахнули мої щоки від хвилювання.

- А що не так, Синицина? Ну ти мені скажи, він хоч гарний? Добре цілується?

- Господи, - видихаю, вже змучившись від запитань подруги. - Так, він гарний. Але не знаю. Я заплуталась.

- Не знаю, що там у тебе за таргани у твоїй милій головушці, але ось йому ти явно сподобалася.

- Думаєш? - безглуздо перепитала я, відчуваючи, як забилося серце. - Він мене до речі покликав сьогодні провести день із донькою...

- Ага! - Вигукнула дівчина. – То коли ви їдете?

- Через... Сім годин, - спочатку задумавшись, а потім впевнено кивнувши, відповідаю я.

- Тоді треба тобі як слід підготуватися, - з толком сказала подруга. - Хто знає, раптом цей чоловік і є твоєю долею...