Альма Лібрем - Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем

Хлопчик представився Андрюхою.

Котовський зміряв його вредним поглядом і заперечно покачав головою.

- Ні, - радикально відповів він. – Ні, Снігуронько, не можу. Не бачу дітей. Поросят бачу! Не хороводи ж мені з ними водити!

Гомін вмить припинився. Діти, що до того вельми активно обсипали своїми грубощами Діда Мороза, раптом замовкли.

- А чому б і ні? – вигукнула я, згадавши раптом якийсь старий сценарій з втомленим Дідом Морозом. Ну, раз спрацювало, чому б не підтримати? – Диви, які вони гарні, весели! А ви нас чекали? Тоді давайте привітаємось! Добрий вечір!

- Кому добрий, а кому не дуже, - зітхнув Данило. – Коли я був молодим, внученько, коли тебе ще не було на світі, в мене була одна чудова традиція – подавати на стіл молоде запечене порося. Водила мене мама в свинарник, щоб обрати найсмачнішого…

Він окинув поглядом дітвору і, випрямившись, зробив кілька кроків.

- Ось ми і дочекались самого улюбленого свята! – не відступала я, відтягуючи від дорогезного костюму Снігуроньки хлопчика, що намагався витерти об мене свої брудні руки.

Котовський спинився поруч і тяжко зітхнув.

- В кого улюблене, а в кого ні. Пам'ятаю, вибирала моя мама саме смачне порося…

- Але на них, - з сумнівом промовила я, - не написано, яке саме смачне. Тим паче, наступає Новий рік!..

- В когось наступає, а в когось ні.

- Дідусю Морозе!!!

- Може, Дідусь Мороз, а може ні! Ой?! Це ж я Дід Мороз! Але я втомився бути дідом Морозом! – Данило зітхнув. – Я хочу повернутись в дитинство. Знаєш, внучко, вирішив, що раз не можу обрати найсмачніше порося, оберу найжирніше!

Котовський уважно озирнувся, розглядаючи дітей.

- Ну треба ж! Кістляві, як на підбір! Хотів би обрати собі до новорічного столу, а не можу. Нема нормальних поросят.

- Гей, мужик, - вмішався хлопчисько, який вперто кричав з самого початку і представився Андрієм. – Чи ти сказився? Мій папаня тебе відправить зараз звідси!

- Значить, - не замовкав Котовський, - оберемо найгучнішого! Хто тут більше всього хрюкає? – він вхопив за руку Андрія, легенько, але той тієї ж миті закричав. – Ось хто в нас гучніше всього хрюкає!

Ніскільки не соромлячись батьків, що заглядали в кімнату, Данило підхопив хлопчика на руки, поставив його на стіл і уважненько оглянув.

- Нафаршируємо його яблуками, і буде якраз. А то я такий голодний, що й сирим би з'їв! – вигукнув Данило.

- Дідусю, потерпи, - я впевнено підійшла до Данила, сподіваючись вжитись в роль доброго поліцейського, точніше, доброго казкового персонажа. – Ось Новий рік проведемо і у відпустку, на берег океану!

- Якого ще океану?

- Ну, звісно, Північного Льодовитого! Відразу ж туди, тільки Новий рік…

Котовський, впевнено віддираючи нахабні рученята Андрія від своєї бороди і відмахуючись від дітей, що підкрадались з усіх боків, не розуміючи, що відбувається, роздратовано скривився і заявив:

- І чути ні про який новий рік не хочу! Йду в відпустку зараз же Втомився. Ну, що це за робота: всі дитячі бажання виконай, подарунки приготуй, мішок з ними важезний притягни, ялинку запали, а потім ще й хороводи води та в ігри грай! Ні секунди присісти і ніякої допомоги! А я стара людина, я голодаю! Нащо мені той Північний Льодовитий? Мені б м'яска… Свининки, наприклад, - він знов уважно подивився на хлопчика. – Посмажити б… Та ти не бійся, внучко! Тут на всіх стане! – він так уважно оглянув решту дітей, що, не знай я, що це гра, та ще й будь я семирічною, точно б повірила!

- Ну, як ніякої допомоги? Хіба я тобі не допомагаю?! – тут же обурилась я.

- Ой, на тебе сподіватись! Та з тобою кожен рік щось трапляється! За подарунками відправлю – в лісі заблукаєш, то Кощій вкраде, то Яга зачарує. А в минулому році на кастинг до Санти втекла! А я, старий, бігай, рятуй горе-помічницю, поки вона там крутиться в якомусь коротенькому червоному платті і говорить, що вона тепер фея. А я кажу, що хороші, правильні феї по чужим корпоративам не їздять!

Веселий погляд Котовського мені чомусь геть не сподобався.

- Ну, дідусю, не винна я, що так багато нечисті розвелось.

- Так! А тут ще й вісім – таки ж вісім? – зачарованих поросят! І як їх врятувати? Купа лиходіїв, а я – один!

- Та вони розчаклуються самі – радісно вигукнула я. – Врешті-решт, хто ж хоче свинею, ще й смаженою, зустрічати Новий рік! Дітвора ось не хоче! І Андрійко, якого ти фарширувати зібрався, не хоче… Але перше правило Нового року каже, що перетворитись в дитину з поросяти можна лише роблячи добрі справи! А добрі справи – це виконувати прохання… Злізь, Андрійку, зі стільця… Дідусю, сідай, - я всадила все-таки розпашілого Котовського і стала поруч з ним, опустивши руки на його плечі. – Якщо ми попросимо, нам допоможуть! Дивись, скільки тут сніжинок, зараз вони нам станцюють! А поки ти подивишся, як весело вони танцюють, піду я, дам оголошення, що Дід Мороз помічників шукає… - я повернулась до дітей і, спіймавши за руку першу ж дівчинку, одягнену ну точно не як сніжинку, прошепотіла. – Танцюйте швиденько! Бачите, який злий? Ще нарешті терпець втратить, та правда з'їсть! А ви що, не знали, що Баба-Яга – то рідна сестра нашого Діда Мороза? Думаєте, в них в сім'ї не сходяться смакові вподобання?!