Ніл Гейман - Кораліна

дивно ж якось чергувалися крочки того прихідька — якщо то взагалі були кроки. Кораліна піймала себе на тому, що подумала: чи не пацюк то із зайвою, п’ятою ногою?..

— А таки не кінець тому всьому, еге ж? — запитала вона сама себе.

Тоді Кораліна відчинила двері спальні. Сіре досвітнє світло показало їй усю довжину коридору: порожньо, нікогісінько немає.

Вона пройшла до вхідних дверей, мигцем озирнувшись на дзеркало з одежної шафи, яке висіло на стіні в протилежному кінці коридору, і тільки й побачила, що своє бліде обличчя, заспане й серйозне. Тихе, заспокійливе хропіння долинало зі спальні батьків, але їхні двері були зачинені. І всі двері, що виходили в коридор, були зачинені. Те шкрябало, хоч би що воно було, мало ховатися десь тут, у коридорі.

Кораліна відчинила вхідні двері й задивилася на сіре небо. Задумалася, як скоро зійде сонце, а ще — чи правдивий був її сон (хоча в душі була певна, що таки правдивий). І тут щось, що їй здалося ніби згустком тіней під коридорною кушеткою, вигулькнуло, шеберхнувши, з-під кушетки й з шаленою швидкістю пошкряботіло на своїх довгих білих ніжках до вхідних дверей.

Від жаху Коралінина спідня щелепа так і впала, й дівчинка зійшла з дороги того чудиська, а воно процокотіло-проклацало повз неї й прожогом вихопилося з дому, чеберяючи по-краб’ячому своїми цокітливо-шкряботливими ніжками, яких було таки й справді забагато!

Кораліна враз зрозуміла, що то таке й по що воно приходило. За останні кілька днів вона бачила його надто часто: як воно — чи, точніше, вона — слухняно хапала, стискала й запихала чорних жуків до рота «іншої матері». На п’ятьох «ніжках» костяного кольору, з червоними лакованими нігтями. То була правиця «іншої матері»!

А приходила вона по чорного ключа.

Розділ 13

Коралінині батьки, здавалося, так і не зберегли в пам’яті жодного спогаду про своє перебування в сніговій кульці. Принаймні вони й словом про це не прохопилися, а Кораліна жодного разу їм про це не нагадала.

Часом вона чудувалася, чи вони бодай завважили, що втратили два дні життя в реальному світі, й дійшла зрештою висновку: ні, не завважили. Хоча знов-таки: декотрі люди здатні простежити пам’яттю кожен день і кожну годину прожитого життя, і є й такі, що на це нездатні, отож Коралінині батьки безперечно належали до другої категорії.

Перш ніж лягти спати першої, по своєму поверненні, ночі у своїй спальні, Кораліна була поклала ті скляні кульки собі під подушку. Тепер, після побачення з правою рукою «іншої матері», вона знову лягла в ліжко, хоча для сну вже лишалося зовсім небагато часу, й поклала голову на подушку.

Щось тихенько хруснуло там, під вагою її голови.

Кораліна сіла й підняла подушку. Вона побачила скалки тих скляних кульок: на вигляд мов шкаралупки від пташиних яєчок, які можна знайти під деревами навесні — от ніби спорожнілі, потрощені яєчка синички а чи, можливо, ще тендітніші яєчка коноплянки.

А що досі перебувало всередині тих скляних сфер, воно кудись зникло. Кораліна згадала тих трьох дітей, які були помахали їй руками на прощання під місячним сяйвом — прощаючись, перш ніж їм перейти через ту срібну річку.

Вона зібрала ті тонесенькі скляні шкаралупки ретельно, до найдрібнішої скалки, й висипала в невеличку блакитну коробочку, в якій колись містився браслет, що бабуся була подарувала їй, коли Кораліна була ще маленька дівчинка. Браслета вона давно загубила, а коробочка з-під нього збереглася.

Панни Примула й Форсібілла повернулися з відвідин небоги міс Примули, й Кораліна сходила до їхнього помешкання на чай. Цей день був понеділок, а вже в середу Кораліна мала знову піти до школи: почнеться цілий новий навчальний рік!

Міс Форсібілла наполягла, що погадає на Кораліниних чаїнках.

— Ну, схоже на корабля з матросом, люба! — мовила міс Форсібілла.

— Перепрошую? — не зрозуміла Кораліна.

— Ну, та все цвіте й пахне! — уточнила міс Форсібілла. — Чи то майже все. Бо я не певна, що означає ось це.

І показала на купку листочків, що прилипли до стінки чашки.

— Ат! — кинула міс Примула й простягла руку по чашку. — Щиро прошу, Міріам: передай-но мені! Хай ще я побачу...

Покліпала короткозорими очима крізь товсті скельця.

— Ой, люба! Ні, ніяк не втямлю, що це означає. На вигляд — геть як рука!

Зазирнула в чашку й Кораліна. Справді, купка листочків таки схожа була трохи на руку, що тягнеться до чогось.

Гаміш, шотландський дог, ховався під кріслом міс Форсібілли й нізащо не хотів вилазити звідтіля.

— Гадаю, він із кимось зчепився, — сказала міс Примула. — У боці в нього, бідолашки, глибока рана! Післяобід повезем його до ветеринара. Хотіла б я знати, що могло його покалічити.

Кораліна зрозуміла: доведеться вдатися до рішучих заходів.

Останній тиждень літніх канікул! Погода стояла чудова, от ніби літо захотіло відшкодувати за негоду, якою попсувало чи не всі канікули, й віддало їм, перш ніж скінчитися, кілька пречудових, славних деньків.

Схибнутий стариган із горища уздрів, як Кораліна виходила з помешкання панн Примули й Форсібілли.

— Агов! Гей, ти, Кароліно! — загукав він, перехилившись через поруччя.

— Я Кораліна! — виправила вічну його помилку дівчинка. — Як там ваші миші?

— Щось їх налякало! — поскаржився старий, чухаючи свої вуса. — Чи не ласка занадилася в дім? Щось таке коїться... Я чув шамотню вночі. У моєму рідному селі ми б поставили пастку, поклали б туди кусень м’яса чи там гамбургер, і коли хижак прийде поласувати, тоді бах! Піймався і більше не дошкулятимеш нам. Миші такі налякані, що не хочуть навіть брати свої музичні інструментики!

— Не думаю, що воно попадеться на м’ясо, — сказала Кораліна, а тоді підняла руку й поторкала чорного ключа, що висів на шворці у неї на шиї. І пішла в дім.

Дівчинка прийняла душ, а ключа навіть під струменями води не зняла з шиї. Мов затялася хоч коли-небудь його скинути.

Дівчинка вже обляглася, коли це щось зашкрябало у вікно її спальні. Кораліна вже була майже заснула, але вислизнула з ліжка й відсунула гардини. Біла рука з червоними нігтями зіскочила з підвіконня на ринву і вмить щезла. На шибі з зовнішнього боку видніли глибокі подряпини — мов борозенки.

Тієї ночі Кораліна спала неспокійно, прокидаючись час від часу, аби обміркувати-спланувати якісь дії, й