Марина Сніжна - Полонянка вовчої зграї, Марина Сніжна

Глава 5.4

– Але ж ти розумієш, що мене будуть шукати.

 – Навіть не сумніваюся в цьому, – криво посміхнувся альфа. – Але я вживу заходів.

 – І яких же?

 – Дізнаєшся згодом.

 У мене по спині пробіг холодок. Що він задумав?

 – Ти не можеш тримати мене тут вічно!

 – Можу, – спокійно заперечив він. – Як тільки дія лікапіна припиниться, я зможу змусити тебе робити все, що захочу.

 Сволота! Довелося до крові впитися нігтями у власні долоні, щоб стримати лютий крик.

 – А до цього доведеться перетерпіти деякі незручності, – продовжив альфа, відкинувшись на спинку крісла. – Пробач, але без цього не обійтись.

 – Ти ж розумієш, що шукати будуть не тільки мене, – вирішила я піти іншим шляхом. – Ви вбили сина впливової людини. Поселення будуть прочісувати не раз і не два. Розпитувати місцевих. І якщо мене запитають, Яров, я розповім усе! – зірвалося з губ загрозливе. – А ось якщо відпустиш, можу тобі заприсягтися, що не зроблю цього!

 Судячи з незворушного обличчя, загроза не справила на нього жодного враження. І незабаром я зрозуміла, чому.

 – За нашими законами чужинці можуть говорити з місцевими жінками тільки з дозволу чоловіка або батька.

– І що, Ярів? – охоплена недобрими передчуттями, промовила я. – У мене немає ні того, ні іншого.

– Буде, – ой, як не сподобалася його посмішка! – До повного місяця всього тиждень. Рівно стільки тобі залишилося ходити вільною вовчицею.

– Ти що мене збираєшся видати заміж?! – прошипіла я.

– Ти все вірно зрозуміла. У повню один із вовків зграї пред’явить на тебе права, і ти не зможеш відмовитися. Адже ти розумієш, що воля альфи для вовка – закон.

– І за кого ж ти збираєшся мене видати, Яров? Дозволь вже поцікавитися! – мене буквально розпирало від безсилого гніву.

Коштувало великої сили не схопитися з місця і знову не накинутися на незворушного мерзотника.

– Я збираюся оголосити тебе своєю, – а от від останнього і зовсім здалося, що світ навколо померк.

Я очманіло дивилася на альфу, в чиїх очах горіла непохитна рішучість, і розуміла, у якій же я халепі.

– Ненавиджу тебе! – вирвалося безсиле.

Він так міцно зціпив зуби, що на вилицях заграли жовна.

– Раджу вибирати слова, дівчинко, – в його тоні знову почувся рик, і я на мить заклякла, розуміючи, що він і справді на межі.

І все ж ось так просто підкоритися і на цьому закінчити розмову не могла. Те, що цей самовдоволений покидьок збирається зі мною зробити, ні в які рамки не лізе!

– Тобто ти навіть вибору мені не залишиш? – з сарказмом запитала. – А якщо мені сподобається хтось інший? От, наприклад, один з охоронців на блок-пості дуже милий хлопчина!

По кабінету знову пронісся шалений рик, і я миттю пошкодувала про необережноме бажання зачепити альфу. Він одним стрибком перемахнув через стіл і опинився переді мною. Вирвав із крісла і жбурнув на килим. Практично втискаючи своїм тілом у підлогу, прогарчав у саме вухо:

– Якщо ти станеш плутатися з кимось іще, я розтерзаю і тебе, і його! Ти зрозуміла мене, вовчице?

Мене колотило від страху, але я вперто процідила:

– Я не вовчиця!

– Поки що, – рикнув він, і його язик грубо пройшовся по моїй щоці. Дихання альфи стало ще більш уривчастим. – Ти стала ще смачнішою, жінко... І як і раніше пахнеш так, що я насилу стримуюся від того, щоб не взяти тебе прямо зараз... Ще й бажання остаточно стерти з тебе запах проклятого упиря прийми до уваги! Так що раджу не злити мене більше.

Чому цього разу спалах його люті і слова викликали не тільки страх і протест? На них озвалося щось глибинне, потужне, чого я навіть назву дати не могла. З жахом відчула, як всередині тіла зароджується збудження. І чудово усвідомлювала, що перевертень миттю відчує зміни в запаху. Так і сталося. Губи альфи розсунулися в усмішці. Він знову торкнувся язиком моєї щоки і рушив нижче, до шиї, з шумом втягуючи запах.

– Адже ти теж хочеш мене, жінко... Не заперечуй... Твої губи брешуть, але тіло говорить мені правду...

– Злізь з мене, Яров! – прошипіла, з усіх сил намагаючись скинути його з себе.

Але це було тим самим, що зрушити гранітну брилу.

– Зараз... Ще трохи... – приглушено промовив він, продовжуючи просуватися язиком донизу, до вирізу на блузці.

– Яров, зупинись! – відгук у тілі виявився настільки потужним, що я по-справжньому злякалася.

Повторювалося те ж безумство, що і багато років тому, під час нашої першої зустрічі. Та що зі мною взагалі відбувається?! Немає нікого, кого б я так сильно ненавиділа, як Ярова! Так чому ж варто йому мене торкнутись, як все всередині буквально розриває від бажання? Божевілля якесь! Небезпечне. Те, що не принесе з собою нічого хорошого.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍