Джеймс С. А. Корі - Пробудження Левіафана

забігав відділком, немов тарган. Напарник нахилився ближче і дуже стурбовано запитав:

– Серйозно, Міллере. Ми залишаємось партнерами і... Боже милий, я думаю, що ти мій єдиний друг на цій скелі. Ти можеш мені довіряти. Якщо є що розповісти, то я готовий вислухати.

– Це чудово, – відповів Міллер, – та я не знаю, про що ти. Вночі трохи не пощастило.

– Не з АЗП?

– Звісно що з АЗП, на цій станції розкрути дохлого кота – поцілиш у трьох АЗПшників. Просто катма добрих новин.

Гейвлок відхилився назад, губи стиснуті та майже безкровні. Міллер жестом запитав, а землянин кивнув на дошку. Зверху майоріло нове вбивство. О третій ранку, поки детектив проводив теревені уві сні, хтось постукав у двері до Матео Джадда та вистрілив з дробовика балістичним гелем йому в ліве око.

– Отже, – відреагував Міллер, – вважатимемо це помилкою.

– Що саме?

– АЗП не мітить в злочинці, АЗП мітить у поліцію.

РОЗДІЛ 11. Голден

«Доннаджер» був потворним.

Голден бачив зображення та відео старих океанських суден Землі і навіть в епоху сталі завжди знаходив в них щось прекрасне. Довгі й обтічні, вони мали зовнішність істоти, що належить вітру, яку важко втримати на повідку.

«Доннаджер» не мав нічого подібного. Як усі кораблі для дальніх польотів, він був побудований за схемою «офісної башти»: кожна палуба – це один з поверхів будинку, трапи або ліфти проходили по осі. Гравітацію замінювало постійне прискорення. Проте «Доннаджер» і виглядав з боку як офісна будівля. Квадратний та вуглуватий, з невеликими наростами у, здавалося б, випадкових місцях. Якщо порівняти його п’ятисотметрову довжину з будівлею, то остання мала би 130 поверхів. Алекс сказав, що лінкор мав чверть мільйона тон сухої ваги, та виглядав він ще важчим. Вже не вперше Голден рефлексував про те, який серйозний вплив на людське відчуття естетичності справили обтічні об’єкти в ті часи, коли вони мали проходити крізь вітер. «Доннаджер» ніколи не проходитиме крізь щось густіше за міжгалактичний газ, тож вигини і кути були втратою корисного місця. Результат був потворним.

Також він залякував. Джим спостерігав із сусіднього з Алексовим крісла у кокпіті «Лицаря», як масивний лінкор вирівнює курс із шаттлом, підходить ближче та наче зупиняється над ними. Відкритий люк доку вимальовується тьмяним червоним квадратом на пласкому пузі «Доннаджера». «Лицар» наполегливо пікає, нагадуючи команді про лазери наведення, що вперлися в його борт. Голден видивляється гармати точкового захисту, та не знаходить їх. Раптом озвався пілот, і капітан аж підстрибнув з несподіванки.

– Прийнято, «Доннаджер», рулі заблоковано. Тягу вимкнено.

Останні залишки ваги зникли. Обидва судна продовжували рухатись зі швидкістю сотні кілометрів за хвилину, але через однакові курси руху не відчувалося взагалі.

– Отримали дозвіл на докування, капітане. Приймаємо?

– Схоже, що втікати запізно, пане Камаль.

Капітан уявив, як помилкову команду пілота на лінкорі сприймають як загрозу і гармати точкового захисту випльовують в них сотні тисяч шматочків сталі, вкритих тефлоновою оболонкою.

– Повільніше, Алексе, – наказує капітан.

– Вони кажуть, ніби один з таких може знищити планету, – озвалася Наомі через комунікаційну систему з ходової рубки палубою нижче.

– Будь-хто може знищити планету з орбіти, – відповів Голден, – тобі навіть бомби не знадобляться. Просто виштовхни зі шлюзу ковадло. Така штука може знищити... та холера, майже все.

Легесенькі поштовхи двигунів корекції поворухнули шаттл. Джим знав, що Алекс веде їх, але ніяк не міг позбутися відчуття, що лінкор їх ковтає.

* * *

Докувалися близько години. Коли вже «Лицар» був в ангарі, масивний маніпулятор підхопив шаттл і переніс його на пусту секцію палуби. Зажими клацнули по корпусу шаттла з металевим звуком, що нагадав Джимові магнітні замки камери на гауптвахті.

Марсіянці підвели трубу доку до шлюзу шаттла.

– Ні зброї, ні ножів, нічого, що схоже на зброю, – звернувся Голден до усієї команди біля внутрішніх дверей, – можливо, вони будуть не проти ручних терміналів, але про всяк випадок вимкніть їх. Попросять віддати – коріться без скарг. Наше виживання тут може залежати від того, наскільки вони впевнені в нашій поступливості.

– Угу, йовбаки вбили Макдовела, але гарно себе поводити маємо ми, – не втримався Амос. Алекс хотів було відповісти, але Голден його перебив:

– Алексе, в тебе за двадцять польотів в КРФМ. Що ще нам варто знати?

– Все те саме, що ви згадали, бос. Так, сер, ні, сер, і струнко, коли накажуть. Рядові ще більш-менш, а от офіцерам почуття гумору відбили на тренуваннях.

Джим оглянув свою нечисленну команду, сподіваючись, що не вбив їх усіх, привівши сюди. Він відкрив замок шлюзу, короткою трубою з нульовою гравітацією вони продрейфували до наступного шлюзу – бездоганно чисті стіни з сірого композиту – і виштовхнулись на палубу. Магнітні черевики спрацювали. Шлюз за ними зачинився, пошипів і за пару хвилин відкрився з іншого кінця у великій кімнаті, де їх чекало душ із дванадцять. Голден упізнав капітана Терезу Яо. Поряд чекали ще декілька членів командування у флотській формі і один рядовий, котрий демонстрував ледь приховане нетерпіння. Решта – шість морпіхів у важких бойових обладунках зі штурмовими гвинтівками в руках. Гвинтівки були направлені на них, тож Голден підняв руки.

– Ми не озброєні, – заявив він, намагаючись виглядати невинним. Рушниці навіть не поворухнулися, зате капітан Яо ступила вперед:

– Ласкаво просимо на «Доннаджер», – мовила жінка. – Старшина, перевірте їх.

Старшина підійшов і швидко та професійно обшукав кожного з голови до ніг. Показав великий палець одному з морпіхів, і зброю було опущено. Голден ледь втримався, аби не видихнути з полегшенням.

– Що тепер, капітане? – запитав він спокійним голосом.

Перш ніж відповісти, Яо огледіла Голдена критичним поглядом. Її волосся було туго стягнуте позаду, а декілька сивих волосин утворили прямі лінії. Побачивши жінку наживо, Джим зміг розгледіти, як вік вплинув на її щелепу та кутики очей. Її твердість мала той самий присмак гонору, притаманний усім відомим йому флотським капітанам. Йому було цікаво, яким вона бачить його. Ледь стримався, аби не поправити жирне волосся.

– Старшина Гундерсон відведе вас по кімнатах і поселить, – відповіла нарешті Яо, – згодом вас допитають.

Старшина рушив з ними на вихід, коли капітан заговорила знову:

– Містере Голден, якщо вам хоч щось відомо про ту шістку суден, які за вами слідували, то краще скажіть зараз. Годину тому ми передали їм двогодинний дедлайн на зміну