Жюль Верн - П’ятнадцятирічний капітан

піднявшись на палубу на світанку цього дня. — Ходіть сюди. Мені потрібна ваша допомога.

— Ми готові, капітане Сенд, — відповів старий Том.

— Звичайно, готові! — додав Геркулес. — Під час бурі нам нічого було робити і я почав вже іржавіти.

— А ти б набрав повітря у свої великі щоки, — промовив маленький Джек. — Адже ти, напевно, можеш дмухати так само сильно, як вітер.

— Ось чудова думка, Джеку! — розсміявся Дік Сенд. — Коли настане штиль, ми попросимо Геркулеса надути наші вітрила.

— Тільки накажіть, капітане Сенд, — відповів велетень, надуваючи щоки, як гігант Борей.

— Розпочнемо з того, друзі мої, — промовив Дік, — що прив'яжемо до реї запасне вітрило, адже наш марсель зник разом із бурею. Робота нелегка, однак її необхідно зробити.

— Зробимо! — відповів Актіон.

— А можна я вам допомагатиму? — запитав маленький Джек, завжди готовий працювати разом з матросами.

— Звичайно, Джеку, — відповів Дік Сенд. — Ти станеш за штурвал з нашим другом Батом та допомагатимеш йому кермувати.

Чи варто зазначати, що маленький Джек з гордістю обійняв свою нову посаду помічника рульового!

— А тепер, — продовжував Дік Сенд, — за справу! Тільки пам'ятайте, друзі, не ризикувати без необхідності!

Негри під керівництвом молодого капітана енергійно взялися до роботи. Прив'язати марсель до реї було нелегкою справою для Тома та його товаришів. Потрібно було підняти згорнуте вітрило на щоглу і там прив'язати його до леєра.

Проте Дік Сенд так майстерно віддавав накази, а матроси корилися йому з такою завзятістю та готовністю, що за годину вітрило було прив'язано, рею піднято, а на марселі взято два рифи.

Щодо фока та клівера, які вдалося прибрати до початку бурі, то їх команда «Пілігрима», незважаючи на сильний вітер, налаштувала без особливих зусиль.

Отже, станом на десяту ранку «Пілігрим» вже ніс фок, марсель і клівер.

Дік Сенд вирішив, що ставити інші вітрила було б необачно. Ті, що було піднято, забезпечували добовий шлях в двісті з гаком миль, а цієї швидкості було достатньо для того, щоб менше ніж за десять днів досягти Американського континенту.

Коли Дік повернувся до штурвалу, подякував матросові Джеку, помічнику рульового, і знову взявся за руків'я, він був дуже задоволений. «Пілігрим» тепер не залежав від капризів вітру та хвиль. Він біг з достатньою швидкістю та в потрібному напрямку. Радість Діка зрозуміє кожен, хто хоч трохи знається на морській справі.

Наступного дня хмари мчали небом так само швидко, але між ними вже виникали широкі прогалини, і промені сонця пробивалися крізь них до золотистої поверхні океану, освітлюючи час від часу «Пілігрим». Яке щастя — це життєдайне світло! Іноді хмари ховали його, однак вітер відганяв їх на схід і сонце знову показувало увесь свій блиск. Погода дійсно покращувалася.

На судні відкрили усі люки, аби провітрити приміщення. Свіже солоне повітря увірвалося в трюм, в каюти, в кубрик. Мокрі вітрила розклали просушити на рострах[51]. На палубі розпочалося генеральне прибирання. Дік Сенд не міг дозволити, щоб його корабель зайшов в порт брудним та неприбраним. Вистачило декілька годин щодня, аби, не перевтомлюючи екіпаж, надати судну належний вигляд.

Дік вже не міг наказати кинути лаг, але він був досить досвідченим, щоб точно оцінити швидкість ходу судна лише за слідом, що залишає корабель на поверхні океану. Тому він не сумнівався, що корабель побачить землю не пізніше ніж за тиждень, і зумів переконати в цьому місіс Уелдон, вказавши їй на карті те місце, де, за його припущеннями, знаходився «Пілігрим».

— Добре, Діку, — сказала місіс Уелдон. — Тепер скажи-но мені, до якого пункту узбережжя ми підійдемо?

— Ось сюди, місіс Уелдон, — відповів Дік, вказуючи на довгу смугу берега, що тягнеться від Перу до Чилі. — Точніше сказати я не можу. Дивіться, ось острів Пасхи, який ми залишили на заході, і, судячи з напряму вітру, який не мінявся впродовж останніх днів, ми повинні побачити землю ось тут, на сході. Вздовж цього узбережжя розкидано чимало портів, однак сказати напевно до якого саме ми виявимося найближче я зараз не можу.

— Власне, це і не важливо, Діку. Аби дістатися до якогось порту!

— Зрозуміло, місіс Уелдон, і ви, напевно, зможете швидко повернутися в Сан-Франциско. «Тихоокеанська морехідна компанія» чудово обслуговує це узбережжя. Її пароплави заходять в усі головні порти і ви легко дістанетеся Каліфорнії.

— Хіба ти не збираєшся привести «Пілігрим» в Сан-Франциско? — запитала місіс Уелдон.

— Звичайно! Але тільки після того, як ви пересядете на якийсь пасажирський пароплав, місіс Уелдон. Якщо нам вдасться знайти офіцера та команду, ми відправимося до Вальпараїсо розвантажити ворвань, як зробив би капітан Халл. Звідти ми підемо до Сан-Франциско. Для вас це було б зайвою затримкою, хоч як би мені не було сумно розлучатися з вами…

— Добре, Діку, — перервала його місіс Уелдон. — Ми потім вирішимо, що нам робити. Скажи мені, раніше ти неначе боявся наблизитися до незнайомого берега?..

— Я й зараз боюся, — зізнався юнак. — Але я сподіваюся зустріти в тих водах якесь судно і мене дуже дивує, що цього ще не сталося. Якби ми побачили хоч якесь судно, ми б зв'язалися з ним, встановили наше точне місцеперебування, і тоді було б набагато легше підійти до берега.

— Хіба в цих місцях немає лоцманів, які проводжають судна до гавані? — запитала місіс Уелдон.

— Напевно, є, — відповів Дік Сенд, — але набагато ближче до берега. Так що поки потрібно просто дійти до нього.

— А якщо ми не зустрінемо лоцмана? — запитала місіс Уелдон, яка хотіла дізнатися, як він підготувався до несподіванок.

— В такому випадку, місіс Уелдон, якщо погода буде сприятливою, а вітер помірним, я спробую підійти ближче до берега, аби розшукати безпечне місце для висадки, якщо вітер знову свіжітиме, тоді…

— Тоді… Що ти робитемеш, Діку?

— Розумієте, в такому становищі, в якому знаходиться «Пілігрим», якщо вітер приб'є його до землі, відійти буде важко.

— І що ти робитимеш? — знову запитала місіс Уелдон.

— Я муситиму викинути корабель на берег, — відповів юнак і обличчя його на мить витягнулося. — Але це — крайній засіб і я сподіваюся, що нам не доведеться до нього вдаватися. Тим часом погода поліпшується і не може такого статися, щоб ми не зустріли жодного судна або лоцманського катера. Не втрачаймо надії! «Пілігрим» йде у напрямку суші, яку ми скоро побачимо.

Викинути судно на берег! На таку крайність навіть найсміливіші моряки вирішуються не без остраху. Недивно, що Дік Сенд також не хотів думати про неї, допоки у нього ще була хоч якась надія на інший результат.

Наступні декілька днів погода була нестійкою, що