Ієн Макьюен - Спокута

нього. Але вона просто мусить. Інакше було б неправильно. Це ж рай на відкритій терасі — попивати джин і тонік у Леоновому товаристві. І навряд чи її провина, що тітка Герміона втекла з якимсь жабуном, який щотижня набридає по радіо казаннями. Годі журитися. Сесилія встала і заплескала в долоні.

— Так, дуже погано вийшло з п'єсою, але нічого не вдієш. Краще знайдемо вам пару шкарпеток, і ви їх надінете.

Пошук виявив, що шкарпетки, в яких вони приїхали, зараз у пральні й що одержима пристрастю тітка Герміона забула упакувати дітям більш ніж одну пару. Сесилія пішла до спальні Брайоні й, попорпавшись у шухляді, знайшла шкарпетки з найменш дівчачим малюнком: білі, до кісточок, з червоно-зеленими суничками на облямівці. Старша сестра вирішила, що зараз почнеться бійка через сірі шкарпетки, але все пішло навпаки, й щоб уникнути більшого горя, їй довелося повернутися до кімнати Брайоні по ще одну пару. Цього разу вона зупинилася, щоб визирнути з західного вікна — поцікавитися, де її сестра. Втопилася в озері, чи її викрали цигани, чи збила зустрічна машина — усім цим передбачуваним думкам суперечила інша: ніщо не відбувається так, як ви це уявляєте,— і це було ефективним засобом виключити найгірше.

Повернувшися з хлопчиками, Сесилія розчесала Джексону волосся гребенем, змоченим водою з тої самої вази, де стояли квіти; міцно тримаючи підборіддя малого вказівним і великим пальцями, вона зробила йому тонкий прямий проділ. П'єро терпляче чекав на свою чергу, а потім, не кажучи ні слова, обидва брати утекли вниз, щоб предстати перед світлі очі Бетті.

Відтак Сесилія, повільно минаючи дзеркало, критично глянула на себе й лишилась абсолютно задоволена побаченим. Точніше, її це й не цікавило, бо настрій перемкнувся на близнят, а в голові визріло рішення — поки що розпливчасте, форма без певного змісту, ніякого конкретного плану: їй треба поїхати звідси. Ця думка була заспокійливою та приємною, а зовсім не розпачливою. Сесилія дійшла до сходів і зупинилася. Мама, відчуваючи провину за те, що занедбала сім'ю, почне нагнітати довкола себе тривогу й сум'яття. До всього цього вінегрету новин слід ще додати свіженьку — те, що Брайоні зникла (якщо вона ще не верталася). Доведеться ще бозна-скільки часу тривожитися, доки її не знайдуть. Подзвонили з департаменту, повідомивши, що містер Талліс змушений затриматися на роботі й лишиться у місті. Леон, наділений винятковим даром безвідповідальності, ніяк не годиться на роль батька за столом. Номінально роль глави родини перейде до місіс Талліс, але, зрештою, насправді успіх вечора залежатиме від Сесилії. Усе це зрозуміло, і не варто опиратися — їй так і не вдасться провести цей літній вечір приємно, не вдасться поспілкуватися з Леоном, не вдасться погуляти босоніж по траві при сяйві зірок опівночі. Вона відчувала під рукою бильця з лакованої чорної сосни — стиль з претензією на неоготику,— нерухомо-тверді й несправжні. Над головою на трьох ланцюгах висіла величезна чавунна люстра, причому Сесилія й не пам'ятала, щоб цей світильник бодай раз запалювали. Натомість сходи були осяяні бра, на чверть кола затінені фальшивим пергаментом з китичками. В їхньому жовтуватому тьмяному світлі Сесилія не кваплячись попрямувала до материної кімнати. Напівпрочинені двері, на килим у коридорі падає прямокутник світла — доказ того, що Емілі Талліс уже встала й пішла вниз. Сесилія повернулася до сходів і знову затрималася, не наважуючись спуститися. Але вибору не лишалося.

Нічого нового, тож Сесилія не переймалася. Два роки тому батько цілком поринув у підготовку таємничих радницьких документів для уряду Великої Британії. Мати завжди жила в сутінках хвороби, Брайоні завжди отримувала материнську опіку від старшої сестри, а Леон — той був у вільному плаванні, й Сесилія любила брата за це. Але вона й не гадала, що всі так легко повернуться до старих ролей. Кембридж докорінно змінив її, і вона думала, що закута в броню. Однак ніхто з рідних і не помітив цих перемін у ній, а вона не була здатна чинити опір їхнім звичним очікуванням. Вона нікого не звинувачувала, але все літо була бранкою у домі, плекаючи туманні надії на те, що таким чином відновлює зв'язок з родиною. Проте цей зв'язок ніколи й не вривався, як тепер вона бачила, та й батьки її були відсутні, кожний на свій манір, Брайоні поринула у світ своїх фантазій, а Леон був у місті. Час рухатися далі. Сесилії треба пригод. Дядько і тітка запросили супроводжувати їх до Нью-Йорка. Тітка Герміона в Парижі. Сесилія могла поїхати в Лондон і знайти роботу — ось на що очікував батько. Те, що вона відчувала, було хвилюванням, а не тривогою, і вона не могла дозволити, щоб сьогодні ввечері її плани розладналися. Будуть й інші вечори, схожі на цей, та вона має насолодитися ними деінде.

Надихнувшись цією новою певністю — авжеж, у цьому допоміг правильний вибір сукні,— вона перетнула коридор, штовхнула оббиті сукном двері й попрямувала коридором, викладеним шаховими кахлями, до кухні. Вона опинилася в хмарині диму, де безтілесні обличчя висіли на різній висоті, наче ескізи в альбомі художника-практиканта, і всі очі були опущені до кухонного столу, де відбувалося якесь видовище, приховане від Сесилії широкою спиною Бетті. Розмите червоне освітлення на рівні кісточок було від розпеченого жару з дверцят пічки — заслінку щойно заклацнули з брязкотом і роздратованим криком. Над окропом здіймалася густа пара, та казан ніхто не доглядав. Помічниця куховарки Долл, худенька сільська дівчина, з волоссям, забраним у строгий вузол, стояла над умивальником, дратівливо відшкрібаючи накривку каструлі, але теж упівоберта дивилася на те, що Бетті поставила на стіл. Один профіль належав Емілі Талліс, другий — Денні Гардмену, третій — його батькові. Над цим плавали врочисті обличчя Джексона і П'єро — хлопчики стояли на дзиґликах. Сесилія відчула, що Гардмен-молодший дивиться на неї. Вона розлючено зиркнула на нього й зраділа, коли той відвернувся. На кухні гарували протягом усього спекотного дня — справжнісінький каторжний труд,— і скрізь виднілися наслідки: кам'яна підлога була слизька від пролитого жиру, смаженого м'яса і розтоптаних шкуринок; промоклі до рубця рушники — данина героїчним трудам забутих солдатів — поникли, наче зотлілі полкові стяги у церкві; Сесилія вперлася підборіддям у кошик, переповнений овочевими обрізками, які Бетті хотіла забрати додому — нагодувати свою стару ґлостерську плямисту свиню, щоб до грудня льоха погладшала. Кухарка глянула через плече на нову гостю, і Сесилія встигла помітити лють в її очах, які здавалися щілинками над обвислими щоками.

— Знімай його, ну! —