Елла Савицька - Давай залишимось ніким, Елла Савицька

- Чудово. Форму я тобі дам. У нас десь була запасна.

І крутнувшись на підборах, капітан чирлідерів королівською ходою повертається до столиків привілейованих.

Коли я дивлюся на Тару, то розумію, що доведеться пояснювати.

- Отже, відколи ти любиш скакати в короткій спідниці і крутити задом, Лів? – зі звинуваченням тицяє в мене виделкою подруга.

- Ні з яких, - видихаю я, - просто ми вчора з Роєм говорили. Він сказав, що хотів би бачити мене у команді. Так би ми найчастіше бачилися. І на тренуваннях, і на іграх на полі.

- І ти вирішила відразу спробувати?

- Ну, Рой, мабуть, сам сказав про це Сибілі, - хмурюся, намагаючись уявити, як я сьогодні після тренування по чирлідингу осилю ще й танці, які за розкладом на шість годин.

- Так, а ти сама хочеш цим займатися? – не вгамовується Тара.

- Напевне так.

- Напевно?

Мені швидше просто хочеться бути ближче до Роя, ну а якщо для цього доведеться займатися чирлідінгом, то я не проти.

- Так. Хочу спробувати себе, - відповідаю вже впевненіше, приховуючи справжні причини.

- Ти впевнена, що часу на все вистачатиме?

Ось за що я люблю і ненавиджу Тару одночасно, то це за те, що вона відкрито ставить питання, на які я сама не знаю відповіді. Вона, як мій внутрішній голос, який мені завжди хочеться заткнути.

- Я спробую спершу. Може мені взагалі не сподобається чирлідінг і я його кину.

Брова подруги недовірливо повзе вгору, а я не знаю, що їй ще відповісти.

Втикаюсь у свою чашку з какао і вдаю, що п'ю.

Я справді спробую. Сподіваюся, впораюся, бо свої танці я не хочу кидати. А до групи підтримки мене можна сказати просунув сам Рой. Отже, його слова були не просто так сказаними. Він справді хоче бачити мене частіше.

Розуміння цього розтягує мої губи у дурній усмішці.

Щоправда, посміхатися це одне, а тренування зовсім інше.

Як виявилося, страшенно складно виробляти всі ці акробатичні номери і весь час скакати невтомно і плескати в долоні. До кінця тренування вони у мене почервоніли і палали так, наче я тримала їх над багаттям добрі дві години.

Весь цей час я намагалася знайти очима Роя, бо в цей час футбольна команда грала на полі у ​​футбол, але його там не виявилося.

Сподіваюся, у нього все гаразд.

Можна було написати йому смс, але щось мене стримало.

Вижата, як лимон, я буквально виповзла зі школи, і викликавши таксі вирушила додому. До танців залишалися якихось дві години, за які я маю встигнути зробити домашнє завдання, прийняти душ і поїсти. Якщо такими темпами й надалі продовжуватиметься, я точно не витримаю.

- Судячи з того, якою щасливою ти виглядаєш, тренування з чирлідерами пройшло так собі, - посміхається Тара, роблячи кілька великих ковтків води з пляшки.

Я роблю те саме.

На танці я запізнилася безбожно, бо заснула під час написання есе. І зараз, після виснажливої ​​репетиції, ледве стою на ногах, але зізнаватись у своєму самопочутті не хочу.

- Все в порядку. Мені сподобалося, - фальшиво посміхаюся, бо якщо я зізнаюся, що мені не сподобалося, але продовжу ходити туди, Тара викаже мені все, що думає про мене.

А я не дуже хочу це чути. Мабуть, бо сама знаю як виглядаю нещасно, але що вдієш, якщо я правда хочу більше часу проводити з Роєм.

- Серйозно?

- Цілком. Виявляється, суть не в тому, щоб просто трясти задом. На м'язи йде реально величезне навантаження, а це чудово. Ти знаєш, як я люблю спорт.

- Ну тааак, - тягне Тара, знімаючи з себе легінси та майку і переодягаючись у сукню.

Відвертаюсь від неї, щоб сховати втому, яка точно написана на моєму обличчі.

Зак, як завжди приїде останнім, тому я не поспішаю.

- Тебе підкинути? - Запитує Тара, закинувши на плече спортивну сумку.

- Ні, дякую.

- Впевнена? Знову чекатимеш до посиніння.

Треба визнати, що після того разу Зак більше так не запізнювався. Бувало приїжджав хвилин на десять пізніше, але не так, як тоді… коли я побачила вперше Скайлера.

Після того випадку я сильно захворіла. Не знаю чи спричинило переохолодження чи пережитий страх, але після цього брат намагався не повторювати свою помилку.

- Впевнена. Думаю, що він буде вчасно.

- Гаразд. Тоді до завтра, Лів.

Чмокнувши мене в щоку, Тара йде, а я витрачаю ще кілька хвилин на збори. Заглядаю в мобільний, сподіваючись побачити пропущений від Роя, або хоча б повідомлення, але нічого. Порожньо.

Починаю хвилюватись. Що могло статися, що він сьогодні випарувався зі школи? Сподіваюся, у нього все гаразд.

Вирішивши, що нічого не станеться, якщо я поцікавлюся його станом, я зупиняюся на ґанку та швидко друкую повідомлення.

"Привіт. Як справи?"

Це так банально. Начебто бачилися сьогодні.

"Як ти?"

Знову не те.

"У тебе все гаразд?

– Ти плануєш там довго стояти? Бо якщо так, то я подрімаю.

Різко піднімаю погляд, почувши зовсім не той голос, на який чекала. Ще й так рано.

У чорному джипі прямо навпроти входу сидить Скайлер. Його брови запитливо вигнуті, а губи ледь помітно розтягнуті в посмішці.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно