Ельфріда Елінек - Хіть, Ельфріда Елінек

прямо в долоні, складені ковшиком. Він зі сміхом обмиває цією водою своє лице й тіло, потім перекидає жінку горілиць і накидається на ще мокрі соромітні губи, покусуючи, присмоктуючи, викручуючи їх. Потім він тягне Ґерті в калюжу, що її вона сама ж і напудила, і накидається на неї згори. У неї закочуються очі. Однак нагорі, там, куди вони закочуються, немає жодної лампочки, там темно, там сам лише внутрішній простір її черепа, що шкіриться в посмішці. Це справжнє свято. Ми наодинці один з одним і спілкуємося з нашою статтю, з нашим дорогим гостем, який хоче, щоб його постійно пригощали вишуканими делікатесами. Допіру надягнутий халат знову зірвано з тіла жінки, і вона залізає глибоко в сіно. На помості — темна мокра пляма, немов залишена якоюсь вищою істотою, появи якої ніхто не зауважив. Сцену вихоплює з темряви хіба місячне світло, нехай залишиться любісінько воно, за втіху маючи створіння миле. І навзаєм тому сповна віддячить.

Бліді мішки грудей лежать на її грудній клітці, колись ними користувалися лише одна дитина й один чоловік. Атож, удома чоловік знову й знову випікає свій ненаситний насущний хліб. Груди можна й прооперувати, коли вони за їжею звисатимуть на стіл. Груди створені для дитини, для чоловіка й для дитини в чоловікові. Їхня власниця, як і раніше, борсається у калюжі, що її всмоктують дошки. Від холоду вона стукає кістками й суглобами. Міхаель кусає її, дістаючись чимраз далі вглиб. Він кусає лонове волосся, відтягає й крутить соски. Ось-ось дані йому богом дари піднесуться в ньому й попросяться назовні. Вперед, до зброї, застромити в неї кінець як слід, чи, може, варто зачекати? Він бачить білки її очей, одночасно лунають її протяжливі голосні зойки.

Зненацька парубок лякається тієї самовідданості, з якою він витрачає себе, не розтрачуючи повністю. Він постійно виходить із жінки, щоб потім знову влаштувати свого вільного горобчика в її клітці. Він лиже Ґерті у всіх місцях, водить по обличчю язиком, який іще зберіг смак сечі. Жінка намагається удержати його язик, стискаючи зуби. Це боляче, й одночасно це мова, зрозуміла будь-якій тварині. Як і раніше тримаючи її за волосся, хлопець підводить її голову, потім знову різко опускає потилицею на підлогу, з якої він її підняв. Вона миттю розкриває рота, і Міхаелевий пеніс ґрунтовно прочищає її всередині. Очі її заплющені. Сильними поштовхами колін він змушує жінку розкрити стегна. На жаль, цього разу переживанню бракує новизни, адже одного разу він уже все це проробив. Ось ви й знову у власній шкурі, і хіть ваша незмінна! Вона являє собою нескінченний ланцюг повторень, які з кожним разом подобаються нам дедалі менше, бо електронні засоби масової інформації й електронна музика привчили нас до того, що щодня нам просто додому доправляють щось новеньке. Міхаель широко розкриває Ґерті, немов хоче прибити її до хреста, хоча, власне, він збирався незабаром повісити її в шафу, де вже висять інші вдяганки, що надягаються вряди-годи. Він дивиться в її шпару, наразі він устиг вивчити весь її вміст. Коли вона намагається відвернутися, не витримуючи допитливих поглядів, супроводжуваних пощипуванням загребущих рук, він відважує їй кілька ляпасів. Йому хочеться й дозволено розглядати й робити все. Багатьох деталей не видно, і, якщо доведеться зустрітися ще раз, треба буде подбати про гарне освітлення, прихопивши кишеньковий ліхтарик, перш ніж, проясненому, з’являтися з темної ночі в ремонтній майстерні її тіла. Нехай жінка навчиться витримувати погляди пана, спрямовані на її статеві органи, перш ніж устигне прив’язатися до його члена, адже до нього й так чимало всього прив’язано.

З годівниці падає сіно й трохи зігріває її. Майстер упорався зі справою, жіноча рана набрякла. Міхаель смикає свій інструмент — дає зрозуміти, що поклав знову повернутися у своє очищене тіло. Для цієї жінки він уже став подіумом, з висоти якого вона говоритиме про своє бажання й про його жаданий торс. У такий-от спосіб він стане центром в уцяцькованій кімнаті, хоча його й не сфотографували в нижній білизні й не помістили в рамочку. Парубок створив усю цю пишноту, впорався з нею, з білою тріпотливою горою плоті, що простирається перед ним, якій він, немов тепле вечірнє сонечко, розмалював обличчя рум’янцем. Він узяв цю жінку в оренду і, як на неї, може будь-якої миті, коли захоче, залізти їй під сукню в найпотаємніші зморшки.

Ґерті вкриває Міхаеля пухнастими, теплими, як вовна, поцілунками. Незабаром вона повернеться у свою домівку і до свого самця, у якого теж є свої цноти. Нас постійно тягне роз’ятрювати старі рани й зривати подарункову обгортку, під якою ми замаскували щось давно знайоме, уявляючи, ніби там ховається щось нове. І наше чимраз нижче сузір’я нічого нас не вчить.

9

Жінка, що здійснила втечу, знову вертає додому, супроводжувана чужим автомобілем. Її повертають у домашнє кіно. У домашній комфорт біля плити, який коле іншим очі. На підборідді в неї запеклася нитка слини, ось перше, що зауважує чоловік. Парубок тривожиться за неї, бо він ненадовго заглянув у її найдальшу далечінь і вологими руками торкнувся її обличчя. Щоправда, зараз не той час, щоб лежати на сонці й голосно виставляти напоказ своє тіло. Зненацька знову сипле сніг. Чи потелефонував пан директор у свою страхову компанію, щоб його дружина не поміняла чоловіка на якого-небудь молодшого бембика? За старих часів він частенько приїздив додому прямо з борделя, де проводив час у напруженій млості, де його мили, стригли й укладали. Так, у борделі райцентру він надійно пристроював важкий човен свого члена. Та все це в минулому. Сьогодні йому доводиться розважати тільки власну дружину, розважати своїми іклами, торбочкою з яєчками і гепою, адже саме ці предмети беруть участь у домашній грі, коли їхнє дитя не спить. Цей чоловік неповороткий, і то коли він кидає в дзеркало відбиток своєї нової краватки. Він вибухає в юрбі своїх підлеглих, немов голосний крик, і вони прикидаються недоумками, тим-то і плетуться завжди у хвості.

Коли ми вертаємося, будинок уже щільно загорнуто в нічну тишу. Лише в одній кімнаті горить неспокійне світло, аби потішити найдорожче дитятко. Дитину від уроків тягне у ліжко. У кімнаті дитини директор наважується вилити жовч. Йому тут незатишно, його дратує шум води в зливі. Він мало не вибухнув від власних соків, коли знову знайшов удома порожню пляшку з-під білого вина найдешевшого сорту. Чи не краще їй пити мінералку й виявляти до дитини любов і турботу? Він заборонив