Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко - Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Прокiп (подходит и с боязнью заглядывает в миску). Але i справдi! Хоч би тобi воловий хвiст, нема нiчого.
Стецько (внимательно глядя в миску). Хоч би тобi одна скотина; тiльки сама моя пика зосталася.
Тимiш (также смотрит). Так-таки, так.
Одарка (приходя в себя). Чому ж там i зостатися, коли я сама бачила, як усе повиплигувало геть!
Скорик. От так же, Одарiє, повиплигуєт i уся худоба Кандзюбина з тваєй пам’яти, как ти ефтую воду вип’єш, п’ючи єйо каждоденно по напьорстку, натощака. Как воду кончиш, так i жалковать перестанеш. А нашi молодиї, как будут любитця та, дружно жить, та не лiнуючись работать, так i зберут iщо паболш, чим у Стецька. Да вот i я: ходил па Туреччинє па Францiї, па Рассєї да i сабрал п’ятьдесят целкових; так па смерти маєй усьо запавєдаю Алексею; он меня i пахаваєт…
Стецько. Якби менi грошi вiддав, я б тебе, урагового москаля, сього дня б у домовину. Вже я бачу, до чого воно iде.
Одарка (наконец, отдохнув). О, спасибi ж тобi, пане старосто! Таки як руками зняв. Тепер менi не тiльки що Стецька, та i усiї його худоби нiчогiсiнько не жалко. А Олексiя вже полюбила, мов рiднесенького сина. Ходiте ж, дiточки, сюди. (Обнимает Олексия и Уляну.)Будьте ж здоровi, як вода, а багатi, як земля, а красивi, як весна!
Скорик (вскрикивает). Ура! наша взяла!
Стецько (задумавшийся, испугался от его крика). Тю на твою голову. Ще й весiлля не було, а вiн вже i гука. Оттака-то московська вiра!
Скорик. Тепер, таваришу, падавай знак сюда. (Навязывает рушник.)Спасiба ж вам, данове-сватове, за ваше паслушанiє i любов. Тепер нада-тє сполнить закон i канчать дело. Сiдайте ж ви тут. (Усаживает стариков на их места.)А ми, таваришу, тут. А маладиї пастойте.
Стецько (садясь подле старост). А князь осьдечки сяде.
Скорик (сводит его). I нет, брат; уж не здивуй. Минулось твайо княжество! Али сядь себе, али вон пайди. Нуте ж, скажем законнойо слово: панове сватове!
Прокiп i Одарка (вместе). А ми радi слухати.
Скорик. Што ви жалали, то ми здєлали. А за сiї речи дайте нам горiлки гречи.
Одарка Просимо на хлiб, на сiль і на сватання!
Скорик. Вот тепер нада-тє садавитца по закону. Молодиї! Просимо на посад. (Усаживает Олексия и Уляну на большом месте: отца и мать — подле Уляны.)Тут батюшка, а матушка здеся, штоб близько поратись. А ми, товаришу, здесь. (Садится с Тымишем подле Олексия.)
Прокiп. Та мерщiй давайте отраву; пора по чарцi.
Стецько. Бач, як попарувались! Я вже бачу, до чого воно дiйдеться.
Одарка. Та сiдай, Стецю, з нами, та й повечеряєш. А от скоро i дружечки прийдуть, то й потанцював би з ними.
Стецько (поет).
Бодай не дождали,
Щоб я з вами їв!
А ось що скажу
Оттут вам усiм:
Мати, iсказися,
Батько, подавись,
Жених, провалися,
Москаль, утопись.
Тепер же ти, Уляно,
Аж ось мене послухай:
Ой, плач тепер, небого,
Потилицю чухай.
Жених твiй крепак
(Нехай йому болячка!),
Через нього i ти стала
Не хто, як крепачка.
Крепачка, крепачка,
Крепачка, крепачка,
Крепачка…
Собирает шапку и тыкву, прячет ее и выходит, все продолжая петь: крепачка! Затворив дверь, опять выглядывает и кричит: крепачка! и опять по временам выглядывает и то же кричит.
Между тем Одарка выносит тарелки и другие принадлежности; расставив все по порядку, подает на стол миску и проч.
Скорик (между тем нарезал хлеба). Вот тепер па трудах можно i порцiю подавать.
Прокiп. Насилу за увесь вечiр розумне слово сказали. (Наливает водку и подносит к Скорику.)Пожалуйте, пане старосто!
Скорик (тихо отводит его руку). Пожалуйте, пане свате, ви вперьод викушайте. Может, намішали французької бурди, што i на стену надерьомся. Да i у Туреччинi завсiгда приговорюють: у каво у руках, у таво i в устах.
Прокiп. Будьте ж здоровi! (Выпивает поспешно.)А!.. кабацька!.. розведена! Що б то на вольнiй узяти! (Потчивает Скорика.)
Скорик (взяв рюмку, говорит скоро). Єщо п’ю за здравьє, вам скажу какое: чарочка моя кругленька, налита з краями ровненько; тим, тим ти мне мила, што оченно полна. Кагда втоплю в тебя свої уста, так вам скажу: многая лета! Не бойсь, чарка, я тебя не струшу, лейся в горло, возвесели салдацкую душу; а штоб мне не сухо пить, так при чарке вот што стану гаварить: здравствуй, батька с маткой, веселiтеся своєю дитяткой; радость вашу величайте i нас не забувайте. Здравствуй, князь с княгинею, з молодою господинею. Любiтесь, пийте, гуляйте i чоловєчество розпложайте. А, наконец, вот мой пароль: здаров’я всей кампаниї чесной! (Выпивает и брызжет вверх.)Штоб так нашi маладиї вибрикивали!
Одарка. Кушайте ж страву, просимо. От же i дружечки iдуть.
Прокип потчует водкою пришедших девок; они не пьют, он все выпивает.
Хор девок (начинают петь за кулисами).
Та ти, душечко, наша Улянко!
Обмiтайте двори,
Обмiтайте двори,
Застилайте столи,
Кладiте ложечки,
Срiбнi блюдечки,
Золотиї мисочки,
От iдуть дружечки!
1-я девка (кланяясь, и все за нею). Дай Боже вечiр добрий! Помагайбi вам на усе добре.
Олексий и Уляна, привстав, кланяются.
Одарка. Спасибi, дружечки! Просимо на хлiб, на сiль i на сватання. Сiдайте сюди, дiвчата. (Усаживает их подле Уляны.)От же вам i ложечки; брусуйте, друженьки, брусуйте…
Скорик (продолжая есть). Вот едак i у Францiї: сперва покушают страву, а там i яловичину покришуть.
2-я девка. Та нам же при людях їсти не подоба!
3-я девка. Лучче ми вам заспiваємо та ваших молодих возвеличаємо.
Скорик (оставив есть). Ех, девушки! патєште нас, патєште пiсеньками.
Хор девок.
Ой чому, чому
В сiм новiм дому
Так рано засвiчено?
Улянка рано вставала,
Русу косу чесала,
Матiнку питала.
Одарка (во все время сей песни плакала). Ох, дружечки, сизi голубочки! Не розривайте мого серденька жалобними пiсеньками. Як здумаю та згадаю, як менi без Уляни зоставатись, так за слiзоньками свiта не бачу! Зостануся з п’яницею, i вже добра не ждати.
Скорик. Нєчево плакать; вот тут-то i пайдьот тебє дабро.
Одарка. Де вже добра ськати!
Прокiп. Добра? Осьде добро.
ВОДЕВИЛЬ
Прокiп.
Хто добре п’є, той знай все спить;
А хто все спить, той не грiшить.
Чого ж нам тут вередувати?
Приньмiмось лишень куликати,
То й вродиться добро той час.
Не було сварки,
Не буде лайки,
Горiлочка зупинить нас.
Як нап’ємось та полягаєм,
Прокинувшись, давай знов пити;
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко», після закриття браузера.